Анна Горбань: «Якщо хочете допомогти дітям із прифронтової зони, — зверніть на них увагу»

Голова ГО «Розумне майбутнє нації» про благодійність та якісні зміни життя в Україні

Анна Горбань, голова ГО «Розумне майбутнє нації», ініціатор акції «Спільне майбутнє через спільні книжки», член делегації «Українські жінки в ООН» в березні 2019 року

Отримавши медичну освіту, я встигла проявити себе в дуже різних сферах діяльності — на державній службі, у тележурналістиці, ведучою популярної телепередачі на СТБ, вибороти титули «Місіс Україна World 2018» і «Місіс Планета 2018» та увійти до Топ-100 успішних українок. Але, врешті-решт, зупинилася на громадській діяльності та очолила організацію «Розумне майбутнє нації»», що опікується дітьми, які опинилися в складних життєвих обставинах, а також дітьми, які перебувають в зоні збройного конфлікту на Сході України. Навіщо я роблю це? Що змушує мене допомагати тим, хто опинився у найскладнішій та найнебезпечнішій ситуації? Бо відчуваю, що це — і є моя життєва місія…

Ставлю цілі та просто йду до них

На превеликий жаль, в Україні двері відчиняються ширше і швидше перед тими, хто має високий соціальний статус. А я — дівчина з дуже простої родини, зростали ми з братом з дефіцитом їжі і навіть одягу. Але у мене завжди були великі амбіції і високі цілі щодо покращення життя дітей, таких самих, як колись були ми з братом — маленьких та беззахисних, які мусять мати щасливе безтурботне дитинство!

Отже, я мала почати створювати «вагу власної персони», щоб двері переді мною відкривались ширше не тільки через те, що я струнка білявка, а тому що мене чують і розуміють, що моя місія: допомагати людям. І одним із кроків була перемога у конкурсі краси «Місіс Україна». Після отримання корони я зрозуміла, що стала на крок ближчою до своєї цілі — стати послом доброї волі ООН, — й зробила наступний крок: запланувала поїздку на Сесію Комісії ООН зі становища жінок.

Під час сесії я отримала унікальний шанс, який здобула особисто: звернулася до Генерального Секретаря ООН з ініціативами щодо вирішення збройного конфлікту в Україні. Я наголошувала на тому, що у нашій країні продовжується війна. Ті діти, які народилися, коли ця війна почалася, через два роки підуть до школи. Але вони вже розрізняють звуки снарядів. І це велика проблема для нашої країни. Адже діти мають жити і розвивати свої таланти під мирним небом над головою. І, що важливо, Генеральний Секретар ООН дав мені відповідь. Навіть обіцянку, що моє звернення для нього — важливий сигнал і він спрямує більше уваги на питання, які я підіймаю.

Дарую емоції та виявляю повагу

Мій перший соціальний проект «Вони вірять в себе» з’явився 2018 року. Його ціль — допомогти дітям, позбавленим батьківської опіки, дати їм мотивацію до розвитку та реалізації своїх мрій. У рамках проекту ми працювали з вихованцями Київського центра соціально-психологічної реабілітації. Протягом двох місяців з ними займалися педагоги з театральної майстерності, з вокалу, з циркової майстерності. На завершення діти виступили на сцені, їм аплодував зал. Адже дітям важливо відчувати смак успіху, коли їх таланти цінують, ними захоплюються. Цей досвід запам’ятовується і дає віру в свій талант. З цими дітьми ми товаришуємо й досі, вони прекрасні, і я вірю, що у них буде чудове майбутнє.

У листопаді минулого року я очолила ГО «Розумне майбутнє нації», яка опікується дітьми, що опинились у складних життєвих обставинах, а також дітьми, які перебувають у зоні збройного конфлікту на Сході України.

Коли я почала цікавитися ситуацією зі школами в прифронтовій зоні, то однією з перших проблем, про яку почула, була нестача літератури в школах. А я добре пам’ятаю, як з самого дитинства мені говорила моя мама, що ти маєш дуже багато читати, ти маєш дуже багато навчатися задля того, щоб ти сама керувала своїм життям, щоб ти сама обирала свій життєвий шлях. І тому першим напрямком допомоги я обрала книжки. Отже, я оголосила про початок першого етапу акції зі збору книжок для школярів, які мешкають і навчаються у прифронтовій зоні. Акція має на меті не лише привезти книжки дітям, а й об’єднати людей через спільні книжки, а ще й через спільні емоції та почуття.

Я залучила до підтримки акції таких людей, як Анатолій Хостікоєв і Наталія Сумська, Богдан Бенюк, Дмитро Коляденко і Ольга Сумська, Павло Зібров і Стелла Захарова, Тарас Тополя й Тоня Матвієнко та багатьох інших. Зібрали 1 463 книжки, які привезли до трьох шкіл в Авдіївці, Зайцевому та Світлодарську. Під час зустрічей у школах я спілкувалася з дітьми та вчителями про їхнє життя у прифронтовій зоні, провела майстер-клас з елементарних правил безпеки й першої допомоги в кризових ситуаціях. Зрештою, ми говорили про їхні мрії.

Взагалі, відчувається, як дітям, з якими ми працювали в обох проектах, бракує уваги. Їм, насправді, не важливо, із чим ти до них приїдеш. Цим дітям цікаво, коли ти до них виявляєш увагу, спілкуєшся. Вони тебе обнімають, цілують, потім вони тобі дзвонять. Адже ти турбуєшся про них. І тому наше спілкування для них було дуже важливим. Для мене найголовніше — це дарувати їм свою увагу та виявляти повагу до них.

Залучаю міжнародну спільноту

На сьогодні я організувала вже дві поїздки до шкіл на лінії зіткнення. Зараз готуємося до третьої. До другої поїздки на моє запрошення приєдналися соціально активні жінки з інших країн — «Місіс Ефіопія 2018» Фетія Мохамед Сед, та «Місіс Естонія 2017» Трін Ліндау — щоби поспілкуватися з дітьми, передати їм привезені з собою ігри, подарунки, книжки, які збирали українці, й домовитися про спільні проекти з допомоги цим дітям. А у наступних поїздках виявили бажання взяти участь «Місіс Індія», «Місіс Сінгапур», «Місіс США» та інші мої колежанки за конкурсом «Місіс Планета». І, що не менш важливо, заплановано створення міжнародного фонду для підтримки дітей, які постраждали внаслідок конфлікту.

Сам факт, що ті діти навчаються у прифронтовій зоні, вже є порушенням прав дитини на освіту, безпеку, на нормальний особистий розвиток, тому що вони постійно перебувають у ситуації катастрофи, на території, де чують постріли… Ми маємо цілий комплекс проблем, які вимагають негайного вирішення, зокрема: умови життя, психологічний стан і подальша доля дітей в зоні ООС. Передовсім, це загроза життю, у тому числі загроза фізичного насилля; загроза психологічного насилля; обмежений доступ до освіти; обмежений доступ до медичних послуг; обмежений доступ до соціальних послуг. І окремої уваги потребує наявність посттравматичного синдрому, наслідки якого проявляться значно пізніше та становитимуть проблеми не лише для самих дітей, а й для суспільства в цілому. Аби уникнути можливих негативних наслідків, потрібно вже сьогодні організувати кваліфіковану корекцію та формування навичок відповідного спілкування для осіб, які надають державні послуги (соціальні працівники, вчителі, лікарі та інші).

Тому сьогодні вже проведено попередні перемовини з психологами, які готові взяти участь у наступних поїздках у зону конфлікту та працювати з дітками. Педагоги, з якими я працюю, виявляють бажання привезти дітей на екскурсію до Києва (а можливо, і за кордон) бо нас готова підтримати міжнародна спільнота, що я побачила особисто під час візиту до ООН у березні цього року.

Фото із архіву Анни Горбань

— Читайте також: Бути жінкою: 7 книжкових новинок про нас

Мы в Facebook