Боб Марлі: «Навіть коли все погано, продовжуйте усміхатися»

Щороку 6 лютого на батьківщині легендарного виконавця регі відзначають День Боба Марлі, який давно вийшов за межі Ямайки. У 2005 році йому могло б виповнитись 60 років. Відтоді день народження співака почали відзначати скрізь, де його музика була близькою.

Боб Марлі прожив недовге, але яскраве життя. Він помер у 36 років від онкології, проте у пам’яті багатьох залишився життєрадісною людиною, що співала про кохання та щастя. Адже його музичний стиль — це музика гарного настрою.

«Одне на всіх кохання»

Свого батька Боб бачив лише двічі. А мати мала дуже великий вплив на сина. Седелла стала тією жінкою, яка була поруч на початку сходження Марлі да майбутньої популярності.

Читайте також: Нема гіршої долі, ніж бути героєм епохи, коли героїв вбивають

Через багато років саме мати до останнього була поруч із сином, який помирав у лікарні. А згодом оформила опікунство над сином Боба від Дженет Хант і стала не тільки його бабусею, а й найдорожчою людиною. Завжди пам’ятаючи про сина, вона отримала ім’я «охоронниця полум’я». А потім відростила дреди і повністю занурилася у культуру, яку відродив її син. Вона написала дві книги про Боба Марлі, виховала його дітей і зберегла всі записи. Протягом довгих років Седелла залишалася тією ниточкою, що з’єднувала померлого Боба з його фанатами.

«Не турбуйся ні про що…»

А тоді з сином вона оселилася у найбіднішому районі столиці Ямайки, де познайомилася з Таддеусом Лівінгстоном. Невдовзі у них народилася дочка Перл. А син Таддеуса Невіл «Банні» Лівінгстон згодом став найкращим другом Боба. Разом вони почали грати нову музику, яка базувалася на певних субкультурах Ямайки. Одна з течій називалася руд-бої, тобто «грубіян».

Вона з’явилася через масове безробіття, злидні та ігнорування владою проблем незайнятої молоді. Це була своєрідна реакція на масову депресію. У період затяжної економічної кризи на вулицях Кінгстона панували легкі наркотики та ненав’язлива музика. Боб і Банні, як і їх однолітки, стали синами вулиць і мимоволі втягнулися в її філософію.

Читайте також: Симона де Бовуар: «Жінки змушені грати тих, ким вони не є»

Після школи Боб почав працювати. Вдень варив металеві конструкції, а ввечері займався музикою. Братів вчив співати відомий ямайський музикант Джо Хіггс. Незабаром до них приєднався Пітер Тош.

Дебют Марлі відбувся у його вісімнадцять років. Разом з Хіггсом він написав пісню Judge Not. А згодом Банні та Пітер пройшли перше серйозне прослуховування та записали кілька студійних пісень. 1963 році вже з’явився повноцінний музичний гурт з назвою «The Teenagers». Пізніше вона неодноразово змінювалася, поки не залишилася лаконічна The Wailers, тобто «Плакальники».

Читайте також: Лютієн та Берен: єдине кохання Дж. Р. Р. Толкіна

«Я буду поруч»

Раптовий успіх молодого гурту пояснювали новим звучанням та незвичною сумішшю жанрів, що походили з неблагополучних вулиць міста. Вже через рік сингл «Simmer Down» очолив хіт-парад Ямайки і був проданий у кількості 80 тисяч копій. Ще кілька років Боб із товаришами виконував музику в стилі ска, каліпсо та фьюжн. Вона була дуже популярна на Ямайці, але далі острова не поширювалася.

Справжнім проривом для Марлі стала творча співпраця з американським музикантом Джонні Нешем. Це дозволило Бобу вийти на міжнародний музичний ринок. Невдовзі ямайський гурт записав студійний альбом, після чого вирушив на гастролі до США. Це було майже міжнародне визнання.

Читайте також: Розстріляне відродження: 19 найкращих цитат Вікторії Амеліної

«Моє майбутнє — це праведність»

Проте згодом The Wailers почали розвалюватися. Банні і Том вирішили будувати власну кар’єру, і Боб залишився один. Він експериментував зі складом, додавав жіночі голоси та зосередився на стилі реггі. Саме він зробив його королем. Але й музикант зробив дуже багато для нового жанру. До нього про реггі знали лише на Ямайці. Бобу Марлі вдалося зробити її міжнародною музикою кохання, протестів та волі.

Ямайка пишалася своїм сином. Боб Марлі став культовою фігурою та героєм острова.  Він багато говорив про політику та релігію, і його часто слухали немов пророка.

На нього робили замах, стріляли, але він продовжував співати: «у світі занадто багато зла і я не маю права витрачати хоча б один день марно».

Читайте також: Едіт Піаф: гімн справжньому й короткому коханню

«Єдиний вибір — бути сильним»

У 1977 році у Боба Марлі діагностували злоякісну меланому на великому пальці ноги, що з’явилася внаслідок старої травми під час гри у футбол. Йому запропонували ампутацію, але музикант категорично відмовився, мотивуючи власною філософією – растамани вірять, що тіло людини має залишатися цілим. Крім того, він боявся втратити пластику на сцені та втратити можливість знову грати у футбол.

У 1980 році рак поширився в легені та мозок, стан виявився безнадійним. Після двох проведених концертів у Медісон-Сквер-Гарден співак знепритомнів під час пробіжки у парку Нью-Йорка. Взимку того ж року він пройшов курс хіміотерапії у лікарні Мюнхена, але було вже надто пізно. Марлі хотів померти на батьківщині, на своїй улюбленій Ямайці, але далі Майамі не полетів і залишився в клініці, в оточенні сім’ї та друзів.

«Люби життя яким ти живеш. Живи життям яке любиш»

Йому намагалися допомогти, але 11 травня 1981 року він помер, сказавши на прощання кілька слів синові: «Гроші не можуть купити життя». 

Говорили, що Марлі — екстрасенс, і що він у деталях розповів про свою хворобу та майбутню смерть у віці тридцяти шести.

Боба Марлі поховали на Ямайці, його похорон пройшов за законами Ефіопської православної церкви, за дотримання традицій растафаріанства. У склепі поряд з ним спочивають гітара «Gibson Les Paul», футбольний м’яч, пучок марихуани, Біблія та перстень, який він ніколи не знімав. Це був подарунок ефіопського принца, старшого сина Хайле Селассіє I.

Читайте також: Жінка, без якої “історія Вінстона Черчилля та всього світу була б геть інакшою”

«Прокинься і живи!»

Студійні та концертні альбоми, зірка на голлівудській «Алеї слави», нагороди та премії – далеко не все, що залишив після себе співак. Він мав велику, хоч і багато в чому нестандартну сім’ю. Все життя поряд з Марлі була його дружина Рита. На початку його музичної кар’єри вона співаола разом з коханим, поки не зайнялася сім’єю та дітьми, яких у подружжя спочатку було четверо. Загалом у Боба залишилося за різними джерелами від одинадцяти до тринадцяти дітей, двоє з яких прийомні.

Численні сини та дочки Марлі віддають данину таланту батька, продовжуючи його справу. Вони виступають, співають, створюють авторські музичні проекти чи займаються іншими творчими професіями. Іншими словами, всі вони намагаються залишити слід в історії і зробити цей світ трохи кращим. Кілька рокив тому в одному з журналів США вийшов номер, обкладинку якого пркрашала фотографія, яка зібрала в одному кадрі всіх дітей та онуків Марлі. Знімок став дуже популярним у соціальних мережах. А для численних нащадків легендарного музиканта це стало видатною зустріччю десятиліття.

Долучайтесь до наших соцмереж, аби бути в курсі усіх важливих новин та подій: Facebook, Telegram, Instagram