Нобелівська лауреатка Олександра Матвійчук: «У міжнародному трибуналі мають почути голос кожного постраждалого українця чи українки»

10 грудня український Центр громадянських свобод отримав Нобелівську премію миру. На церемонії вручення голова організації, правозахисниця Олександра Матвійчук, закликала не чекати кінця війни для створення міжнародного трибуналу нового формату, аналогів якому в історії людства не було. Його мета — щоб у суді був почутий голос кожного постраждалого – зґвалтованої жінки, батьків викраденої до Росії дитини, родичів полонених, убитих та закатованих на окупованій території. Що вже сьогодні може зробити кожна людина, аби правосуддя не загальмувало? Що є воєнним злочином, як правильно його фіксувати, аби під час судового процесу ці докази врахували? Відповіді дізнались у Олександри вже у Києві.

Суди не будуть відтерміновувати до перемоги

За воєнні злочини передбачена кримінальна відповідальність як на національному, так і на міжнародному рівні. В Україні їх кваліфікують за статтею 438 ККУ, як порушення законів і звичаїв війни. Покарання — позбавлення волі на строк до 15 років або довічне ув’язнення. А на міжнародному рівні такі злочини розглядає Міжнародний кримінальний суд, і важливо те, що вони не мають терміну давності. Коли ж злочинців визнають винними у Гаазі, то їм загрожуватиме покарання як у вигляді позбавлення волі строком до 30 років, так і довічне.

Щодо часу проведення судів, то позиція України є безкомпромісною: не відкладати суди до перемоги. Якщо є воєнні злочини, злочини агресії, злочини проти людяності, якщо правники вже говорять про геноцид,  якщо є люди, які вчиняли злочини своїми руками, є люди, які приймали рішення або віддавали наказ, то чому ми маємо чекати закінчення війни? Тобто, виходить, якщо війна буде тривати ще кілька років, то люди мають роками чекати на справедливість? Право і справедливість не мають залежати від активності чи завершення бойових дій. Навіщо роками розслідувати факт агресії? Він є очевидним! Ми бачимо факт вторгнення, планування, розв’язання, наслідки, тому це є лідерським злочином. І тут питання щодо широти кола відповідачів. Притягнути не лише Путіна, Шойгу, Лукашенка, але і інших російських воєнних злочинців до відповідальності – парламентарів та решту посадовців.

Українці мають допомогти створити міжнародний трибунал нового формату

Світ живе у новому столітті, і ми маємо створювати міжнародний трибунал нового формату, який стане на захист саме кожного постраждалого українця, адже є і інші злочини, крім лідерських. Вони скоєні представниками іншої ланки.  З точки зору реального життя конкретні люди приймали рішення про розв’язання масових вбивств, катувань чи страт, планування вбивств також належить конкретним людям, зґвалтування також здійснювались конкретними особами за наказами або за власним бажанням.  Зло завжди має конкретні імена та прізвища – треба їх встановити та притягнути до відповідальності! І сховатися від покарання, розмазавши відповідальність по всіх, не вдасться.

Українці в цьому питання покладаються на Міжнародний кримінальний суд у Гаазі, але є прогалина відповідальності, яку треба заповнювати. Цей суд не має юрисдикції стосовно злочинів агресії. Більш того, Міжнародний кримінальний суд ніколи не бере на себе розслідування всіх злочинів, які вчинялися. Він обирає певні кейси та намагається розкрутити ланцюг від наказів до «великої» риби, тому ми і бачили на лаві підсудних  президентів, очільників армій. А задача України, аби злочинці нижньої ланки, якщо вони катували, вбивали, розстрілювали, вирізали цивільне населення, також не мали можливості сховатися від покарання за абстрактним Путіним. Тож Україна, аби заповнити цю прогалину відповідальності, запропонувала кілька судових новацій, які не мали аналогів в історії світового правосуддя.

На практичне питання: як забезпечити шанс на справедливість сотням тисяч українцям, які пройшли крізь пекло, чиї справи не потраплять до кейсів, за які візьметься Міжнародний кримінальний суд? Відповіддю стане розробка комплексної стратегії правосуддя. Україні доведеться створити такий міжнародний механізм нового типу, який би дозволив міжнародний елемент залучити на рівень національного розслідування та українського правосуддя.  Вибачте, але таку кількість воєнних злочинів, які зараз мають розслідувати наші правоохоронні органи, найкращі прокурори світу не здатні охопити. Бо ми говоримо про правосуддя, а це означає,  що треба не просто встановити, хто вчинив той чи інший злочин, а  треба такі докази надати у змагальному процесі, де інша сторона буде мати адвокатів, які використають усі брудні прийоми.

Згадайте справу про збиття рейсу МН17. Навіть брехню намагалися за правду видати адвокати російської сторони. Тому докази мають бути переконливими – і це проблема, яку доведеться вирішувати. Україна може змінити підходи до правосуддя за воєнні злочини, бо воно повинно стосуватися не тільки обраних категорій людей (бо медіа писали або високопосадовці замішані), а стосуватися кожного. Бо цінним є життя та безпека кожного українця. Модель може бути перехідною: спочатку — міжнародною, а після сформування практики прокурорів, адвокатів перевести її на національний рівень. Але правосуддя має бути видимим кожному. І нам потрібна підтримка, аби наші прокурори впоралися з оцим викликом. Бо українці повинні довіряти вже сьогодні їм – йти та подавати заяви, давати покази, а не замовчувати, бо їм здається, що час іде, а слідчі по справі нічого не роблять.

У кейсі МН17 є дуже важливий момент. Нідерландська прокуратура  підготувалась до інформаційного виміру цієї війни. Вперше в історії світового правосуддя був створений веб-сайт, і прокуратура публічно щоденно  розвінчувала фейки, які розповсюджувала російська сторона. Це — дуже важливий урок, бо робота у площині утвердження права повинна лунати не лише у суді, але й за його межами. Бо, коли ми говоримо про право, ми говоримо про доведену істину. Ти можеш бути тисячі разів правий, але якщо ти не доведеш правоту переконливими  доказами, то програєш.

Нідерланди готові до українських судових новацій

 Медіа вже активно повідомляли про другу новацію — модель спеціального трибуналу по агресії, яка розроблена та презентована українським урядом. Це — інший формат. На ньому не будуть почуті голоси жертв, бо агресія — це лідерський злочин. Це буде покарання за сам факт вторгнення. У ньому свідомо передбачається початок процесу під час агресії. Модель гнучка до зміни, не має світових аналогів – і є позитивні сигнали від уряду Нідерландів, який готовий його хостити на своїй території. Гальмувати вже нікому не можна. Адже ми бачили, коли Росія спочатку цілеспрямовано знищувала власне громадянське суспільство, вбивала журналістів, ув’язнювала активістів, розганяла мирні демонстрації, паралельно вела війни, вчиняла воєнні злочини. Як реагували на це розвинені демократії? Продовжували тиснути Путіну руки, збирали бізнес-спільноти, будували «Північний потік». Казали, що права людини, звичайно, важливі, але економіка важливіше. І тут раптом виявляється, що коли забуваєш про права людини, в тебе не буде ні економіки, ні безпеки. Росія десятиліттями використовувала війну як метод досягнення політичних інтересів, вчиняючи воєнні злочини в Чечні, Грузії, Молдові, Сирії, Малі, Лівії – це перелік можна продовжувати. За це вона ніколи не була покарана.

Зараз починає з’являтися розуміння, що справедливість є цінністю, тому що стійкого миру у нашій частині світу без справедливості не буде.

Ми зіштовхнулися з величезною силою, яка нам протистоїть. Вона потужна, проросла в розвинутих демократіях через корупційних політиків, культурні, релігійні, наукові зв’язки, побудову інформаційної мережі. Ця війна має геноцидний характер. Якщо українці припинять боротися та збирати докази для судів, їх просто не буде. Всі бачать, що відбувається на окупованих територіях. Але українці переконано довели, що люди набагато важливіше за будь-які армії.

Які злочини є воєнними?

Воєнні злочини насамперед пов’язані з вбивствами й пораненнями мирних жителів, руйнуванням чи захопленням цивільного майна. До воєнних злочинів належать, зокрема, такі:

• руйнування об’єктів цивільної інфраструктури (медичних закладів та закладів освіти, житлових будинків, заводів, підприємств, невійськових складів, мостів, доріг тощо);
• вбивства та поранення цивільного населення (навмисні розстріли машин мирних жителів, що намагалися евакуюватися із зони бойових дій, обстріли «гуманітарних коридорів»);
• захоплення мирних жителів у заручники, катування чи нелюдське поводження з ними (блокада міст, побиття, зґвалтування, використання людей як «живого щита» тощо);
• цілеспрямоване руйнування об’єктів духовної та культурної спадщини (ракетні чи артилерійські обстріли пам’яток архітектури, музеїв, храмів тощо);
• мародерство у великих масштабах;
• розграбування населених пунктів, які захоплено штурмом;
• завдання ударів по об’єктах, транспорту, що залучені до гуманітарної допомоги (обстріли машин з волонтерами, ракетні удари по гуманітарних штабах, вагонах з товарами для гуманітарної допомоги тощо);
• депортація населення (примусове вивезення до РФ чи на окуповані території Донецької та Луганської областей);
• застосування заборонених видів зброї (касетні боєприпаси, хімічна зброя, біологічна зброя тощо).

Повний перелік міститься у Женевських конвенціях 1949 року та в Додатковому протоколі 1977 року.

Фіксувати воєнні злочини може будь-хто

Зазвичай, збиранням фактів про воєнні злочини в Україні займаються фахівці Офісу Генерального прокурора, але кожен українець може долучитися до цієї справи. Якщо ви стали свідком чи жертвою воєнного злочину, не мовчіть – передайте цю інформацію правоохоронцям. Доказами можуть бути фото або відео загиблих чи поранених мирних жителів, слідів катування цивільних, наслідків обстрілів цивільних об’єктів житлових будинків, лікарень, зруйнованих мостів, газопроводів, воронки від вибухів, уламки ракет, залишену вибухівку, момент переодягання військових РФ у форму ЗСУ, момент пограбування або наслідки мародерства, обстріли медичних машин і гуманітарної допомоги, насилля щодо медпрацівників, відмова у доступі до медичної допомоги тощо. Усні свідчення потерпілих запишіть на диктофон, і цей аудіозапис уже стане доказом злочину. Загублені військовими РФ документи теж можуть стати доказами воєнних злочинів.

Якщо ви стали свідком чи жертвою воєнного злочину, можете зробити фото- чи відеофіксацію або ж просто зібрати інформацію про воєнний злочин письмово. Окрім самих доказів, вам також буде потрібно вказати відомості про себе (прізвище, ім’я, по батькові, зазначити точне місце, де відбулася фіксація злочину, зазначити час і дату фіксації, адже без цього доказ не візьмуть до розгляду у суді). Окрім самого злочину, бажано зняти навколишнє середовище для повноти всієї картини

Якщо є потерпілі чи інші свідки, за можливості зафіксуйте усі відомості про них, які знаєте — прізвище, ім’я, місце проживання, номер телефону, дата народження. Чим повнішу інформацію ви зможете надати, тим більше буде шансів, що її використають, як доказ для засудження воєнних злочинців.

Куди і як передавати зібрану інформацію?

Інформацію, яку ви зібрали, якнайшвидше потрібно передати правоохоронним органам. Це можна зробити на сайті Warcrimes (на якому є детальна інструкція, як і що передавати),  через Viber- та Telegram-бот Tribunal.ua. Є можливість надіслати її безпосередньо на електронну пошту Головному прокурору Міжнародного кримінального суду [email protected]. За мову не хвилюйтеся. Ваш лист із доказами перекладуть.

Тетяна Марінова