WoMo-пригода: Ельзас — казковий регіон Франції

Якщо одного разу тобі аж до нестями захочеться казкової подорожі – неодмінно поїдь в Ельзас. Не знаєш де це? Я також не знала, аж доки не опинилася в рафінованій казці. Ельзас – це регіон Франції, що знаходиться на кордоні з Німеччиною. І він такий, знаєш, трохи німецький, бо брецелі, пиво, консервовані ковбаски, тушкована капуста та, власне, фахверкові будиночки асоціюються в мене суто з Німеччиною. Утім якщо перетнути кордон із Німеччиною (а він зовсім близько), то відразу стає зрозумілим, чому Ельзас – це все ж таки Франція.

Ельзас – край добрих господарів. Свята врожаю, які супроводжуються видовищними карнавалами та ярмарками, тут відбуваються по кілька разів на рік та й саме Різдво – то є також свято врожаю, якщо заглибитися в історію цього свята. Синюшні на обрії гори Вогези, а попід ними безкінченні виноградники, де народжуються одні з найкращіх на світі вин — то звична картинка для ельзасців. Додай сюди ще отари вівць та корів, жовті рапсові поля та затишні будинки з черепичними дашками й тобі неодмінно закортить на це поглянути.

Крім того, в Ельзасі увесь час щось та й квітне. Не важливо чи то зима надворі чи осінь, бо Ельзас – це, насправді, вічна весна з нетривкою перервою на досить спекотне літо. Маргаритки цвітуть тут практично весь рік. Нарикінці березня починає квітнути магнолія. Далі вірус цвітіння перекидається на сакури. А трохи згодом подвір’я, брами, арки вбираються в ніжно-фіолетовий цвіт запашної гліцинії.

 

Проте історія Ельзасу не така вже безхмарна, як може здатися з першого погляду на його міста й села. Якщо придивитися пильніше, можна примітити Дерева Свободи, символи революції, пам’ятники жертвам революції та загиблим під час світових війн. Ельзас кілька разів переходив з рук в руки від французів до німців і навпаки. Зараз, здається, ворожнеча між країнами припинилася й тепер німці їздять на екскурсії до міст та замків, які колись вони ж і відбудовували. Однак давай таки повернімося до казки – де ж вона в Ельзасі?

Ельзас прекрасний у будь-яку пору року. Навесні тут святкують Великдень, прикрашаючи вітрини магазинів і фасади осель у гілочки верби, яйця пастельних тонів, кроликів та ягняток. Біквіт у вигляді ягняти – ельзаський пасхальний хліб. Ця традиція в першу чергу пов’язана з тим, що о цій порі ельзасці мали звичку їсти баранину, а пізніше печений баран замінився на бісквітне ягня.

Влітку на день сонячного сонцестояння в Ельзасі святкують день музики. Професійні та не професійні музиканти виходять на площі, у сквери, парки та грають у своє задоволення. Восени тут свято врожаю, а взимку феєрія досягає своєї кульминація. Вважається, що Ельзас – батьківщина Різдва, тому за місяць до свята села й міста Ельзасі всі як один вбираються в тематичні прикраси. О, вони просто чудові! Тисячі туристі приїздять в Ельзас, щоб відвідати різдвяні ярмарки, скуштувати місцеву їжу та, загалом, ельзаського колориту.

Місто Страсбург, столиця Ельзасу, так і називається – The capital of Nuel, тобто «столиця Різдва». Колись, ще до традиційного святкування Різдва Христова древні кельти прикрашали на зимове сонцестояння свої оселі гілочками ялини та ялиці. Пізніше мешканці цього регіону вже приносили додому цілі дерева й прикрашали їх своїм найкращим врожаєм: яблуками, брецелями та іншим смаковидлом. Після святкування Різдва врожай урочисто з’їдався під гарячий сидр або глінтвейн, адже яблук і винограду тут достоту.
Поступово червоні яблука на ялинці замінили на червоні кульки, але ялинку, прикрашену спражніми брецелями я таки примітила в місті Селеста, неподалік Страсбурга. Пізніше ось ця традиція святкування Різдва розповсюдилася на всю територію Європи й ялинка тепер символізує дерево життя з Біблії, хоча й немає до цього безпосереднього відношення

Що ж, якщо ти думаєш, коли краще вирушити до неймовірного Ельзасу, то бажано зробити це на католицьке Різдво. У цей час всі міста й села Ельзасу перетворюються на оселі казкових персонажів: лютенів, янголів, відьом. Дивишся на ці всі домівки й думаєш: хіба за такими вікнами можуть жити абсолютно нормальні люди? Точно ні.

Символи Ельзасу – це різдвяні чоловічки, брецелі, лялькові ельзаски з великими чорними бантами та лелеки. Лелек тут особливо люблять. Навіть спеціально розводять в Оранжері, парку, який наказав побудувати Наполеон для своєї Жозефіни, яка жодного разу, до речі, його не відвідала. Але ти не будь, як Жозефіна. Обов’язково прогуляйся красивим парком. Якщо це буде весна, то ти побачиш закохані парочки лелек на деревах, що ростуть посеред галяв нарцисів, гіацинтів та рябчиків. Навесні в парку квітують розкішні магнолії, а пізніше — сакура. Тут можна взяти на прокат човен та поплавати каналом. Для дітей тут кілька ефектних майданчиків і зооопарк. Жозефіна дуже втратила, як на мене.

Загалом, якщо ти трохи погуляєш Страсбургом (і не лише) то побачиш лелек будь-де: на сувенірах, на вітринах, на графіті. Лелеки тут улюблений символ і коли приходить весна розумієш чому. Ці величні птиці гніздяться посеред міста та цокотять своїми довгими дзьобами від щастя. Дуже видовищно.

Столиця Ельзасу – Страсбург, невелике, насправді, місто, розташоване на острові.
Тут знаходиться готичний страсбурзький Нотр-Дам з ліпними янголами й демонами на стінах з астрономічним годинником. Нотр-Дам дуже красиво звучить, коли починається служба. А ще практично на саму його верхівку можна піднятися по сходах. З оглядого майданчика видно всі ці мультяшні, казкові, черепичні дашки фахверкових будинків, які наче мушлі наліпили старе, кам’яне місто.

Якщо ти не плануєш прогулятися на Petite France то ноги все одно приведуть тебе в цей район міста. Petite France – найкрасивіша частина міста Страсбурга й, до речі, уся центральна частина Страсбурга знаходиться під охороною ЮНЕСКО. В центрі міста градус казковості підвищується з кожним кроком. Фахверкові будинки здаються десь навіть не справжніми, а від рясних вазонів чи новорічного декору починає макітритися в голові.

Страсбург – окрім столиці Різдва має ще й статус європейської культурної столиці. Тут безліч цікавих музеїв таких як, музей історії чи музей міста, де можна підглянути за побутом предків сучасних ельзасців. Варто лише пам»ятати, що у першу неділю кожного місяця вхід у музеї безкоштовний. Також у Страсбурзі знаходиться Європарламент та Міжнародний суд по правах людини. Європейський парламент, до речі, як раз навпроти парку Оранжері, в найдорожчому районі міста.

Якщо схочеш подивитися на старовинне місто під іншим кутом – покатайся екскурсіоним річковим трамваєм, цмуляючи каву або глінтвейн. Кататися каналами Страсбурга – це занурюватися в атмосферу міста ще глибше. Гід розповість тобі про видатні споруди міста та непросту історію ельзасців. Окрім річкового трамваю тут ще курсує ретро-паровозик. Однак він дуже повільний і розрахований хіба що на дітей та пенсіонерів.

Авжеж, щоб пізнати іншу країну, інших людей – треба скуштувати їжу, яку вони готують. Зранку та в обід у Страсбурзі працють буланжері. Тут можна купити смачний круасан, брецель, кіш, французьку булку бріош та випити кави. Ввечері місто загоряється привабливими вогниками ресторанів. На Петіт Франсе їх особливо багато. Та й кухня в цих ресторанчиках переважно місцева: тушкована, квашена капуста з сосисками, тарт фламбе (щось типу піци, але без кетчупа), картопля. Ельзас відомий своїми виноградниками, то ж тобі запропонують вино з найближчих сел. А на Різдво тут можна випити смачне імбирне пиво, гарячий глінтвейн або сидр зі спеціями. Сто відсотково варто скуштувати місцевих сирів. В магазинах можна купити славнозвісний для всієї Франції раклет, який відмінно плавиться й покриваю собою, наприклад, картоплю. Тільки обережно, раклет дуже специфічно-запашний. А ще обов’язково купи шмат крафтового сиру в спеціальних магазинах та скуштуй його разом із ельзаським вином. Сирів кілька видів, але всі вони дуже насичені на смак.

Куди ще поїхати в Ельзасі, окрім Страсбурга? Насправді, можна заїхати в будь яке село в його околицях і затамувати подих від казкового декору. Мої фаворити – це таємниче маленьке містечко Селеста, яскравий Рібовіль, оточений виноградниками та розвалинами середньовічних замків та затишне Оберне – рідне місто святої Одилії, покровительки Ельзасу.

Справжніми перлинами Ельзасу вважають Кольмар та Риквір – міста, які в свій час вразили японського анімаційного режисера Хаяо Міадзакі та аніматорів студії Дісней. От згадай мультфільм «Красуня та чудовисько» та «Мандрівний замок Хаула». Декораціями для цих мультиків були ельзаські села.

Кольмар – це місто-музей просто неба. Прогулятися його мальовничима вуличками вже втіха. Якщо це буде на Різдво або свято врожаю в кінці літа – тобі пощастило.
Кожен будинок тут – витвір мистецтва. Кожен закапелок – море незабутніх вражень.
Проте, якщо ти таки опинешся в Кольмарі, зверни увагу на будинок Пфістер, який змалював Міядзакі для свого аніме про замок Хаула та ще одне архітектурне видовище – Будинок голів.

Рикевір – ще одна перлина Ельзасу. Красиве, трохи занедбане, але тим і прекрасне село в горах, з усіх сторін поросле виноградниками. Тут так само, як і в інших містах Ельзасу – концентрація казковості спостерігається на Різдво та інші свята врожаю. Проте в інший час — менше туристів. Це також вагомий плюс.

Час у Рикевірі плине зовсім по-іншому, ніж будь-де. Тут можна знайти вуличку Святого Миколая, а на ній – крамницю новорічних іграшок, яка працює навіть улітку. Це, до речі, нормально для Ельзасу. В деяких містах та селах є спеціалізовані, новорічні магазинчики, які працюють цілий рік.

Опинившись в Ельзасі тобі слід обов’язково відвідати стародавній, хоча й реконструйований замок Верхній Кенінсбург, що стриміє на горі понад ельзаськими селами та лісами. Сама дорога до Кенінсбурга – ще те видовище. Дивишся на цей ідеальний серпантин з божестевеним лісом обабіч і намагаєшся вхопити очима та закарбувати в пам’яті всю ту довершену красу.

Ми були в середньовічному замку напередодні Різдва. В селах у підніжжя гори була осіння погода, а на горі кожна гілячка дерева виблискувала памороззю. В затишному кіоску ми купили шоколадні брецелі та гарячий глінтвейн, а тоді рушили чудуватися тому, як собі раніше мешкали люди. Замок, хоч і не справжній, а реставрований, справляє величне враження. Християнство тут дихає навпереміну з язичництвом. Це дуже красиве, сто відсотків казкове місце, в яке особисто я хочу повернутися ще раз.

І ще одну локацію не можу не ословити в статті, під назвою «Ельзас – казковий регіон Франції». Мова йде про гору Монт-Сент-Оділль, тобто гору Святої Оділії, покровительки Ельзасу. Дорога до цієї гори така само живописна, як і дорога до Верхнього Кенінсбурга. Ідеальний серпантин, камені, вкриті смарагдовим мохом, навскісне проміння сонця, яке вихоплює соковиті барви з лісової півсутені.

На горі знаходиться абаство, там служать католицьку службу, згадують Оділль, доньку герцога, яка дивовижним чином прозріла, коли її охрестили. На цій горі знаходиться джерело, яке дає прозріння чи то фізичне, чи то духовне. Можна прихопити з собою пляшку та набрати цілющої води. Поблукати казковими стежинками, споглядаючи дерева, сповиті всезеленим плющем та древні, древніші за всі релігії камені. Кажуть, що ця гора була священим місцем у друїдів, європейських шаманів, які шанували природу. Ця гора справді вражає. Церковні дзвони в поєднанні з посвистом птахів, вологий, густий мох, особливе світло й повітря та синя височінь, з якої так легко дивитися на верхірки старих ялин та села Ельзасу десь у підніжжі.

Так, Ельзас вражає. Вражає своєю природою й не менш – архітектурою. Ельзас вражає побутом та своїм ставленням до нього. Казка поруч. Достатньо висмикнути її зі своєї уяви та перетворити місце, де ти живеш, на декорацію для тисячів неповторних сюжетів! Залишаю в цих краях частину свого серця, порослого мохом, виноградниками та всюдисущими маргаритками з віконечком фахверхкового будиночку, прочиненого навстіж.

Статтю написала письменниця та сценаристка Анастасія Лавренішина.