«Дівчата наридалися над розробками для госпіталів» — Марина Пальченко та Ксенія Самойлич про роботу «Швейної роти»

До повномасштабного вторгнення Марина Пальченко працювала фінансистом, а Ксенія Самойлич – геодезистом. Ще 24 лютого дівчата не були навіть знайомі одна з одною, але це не завадило їм впродовж трьох діб створити «Швейну роту», організувавши безперебійний потік амуніції на передову. Більш того – на свої плечі дніпрянки поклали виготовлення адаптивної білизни для важкопоранених, якою ніхто в Україні не опікується.

Марина Пальченко та Ксенія Самойлич розповіли WoMo, як створили міжнародну мережу швачок із 150 волонтерок та що надає їм сили продовжувати свою роботу, перебуваючи під обстрілами.

«На ваших машинках треба шити одну спідницю на три місяці, а не по 495 балаклав на добу»

Напередодні війни Марина Пальченко та Ксенія Самойлич з міста Дніпро кілька місяців відвідували одні курси шиття, але у різні дні. І викладачка згадувала про їх успіхи у навчанні  — оце і все їх знайомство на ранок 24 лютого.

Марина того дня мала йти на співбесіду щодо отримання «роботи своє мрії, яка об’єднувала б дві любові — гроші та шиття». Але прокинувшись вранці від арт-обстрілу, зрозуміла, що здійснення бажання  доведеться відтермінувати. Добу Марина попанікувала-поплакала, а потім згадала, як у 2015 році шила спіднє на фронт, бо знала, що в цьому була велика потреба. Хтось давав тканину, хтось фурнітуру. Але швачки сиділи кожна у своїй хаті, а потім відсилали речі. Тоді жартома у соціальних мережах їх називали «Швейна сотня», але на трусах тоді все і завершилось.

Несподівано 24 лютого у соцмережах з’явився запит, хто може шити. Марина відгукнулась. І її попросили терміново зателефонувати місцевому бізнесмену Олександру Турбіну – він скаже, що треба. Так Марина Пальченко зателефонувала абсолютно незнайомій людині.  «Балаклави пошиєш?» — «Пошию». «А термобілизну?» — «І термобілизну». «Ти знаєш, де взяти тканину?» — «Знаю». «Приїжджай за 20 хвилин». Я стрибаю в машину. І він мене при зустрічі питає: «В тебе дівчата є, щоб швидше шити?» — «Є».

Олександр Турбін надав безкоштовно вільне приміщення у власному офісі — ший. І Марина написала дівчатам в чат курсів: «Хто знає, де викрійки балаклав, футболок, термобілизни?». Серед тих, хто відгукнулись, Ксенія Самойлич була одною з найперших. Так вони і зустрілись. Назва «Швейна рота» склалась сама по собі.

Першою проблемою для дівчат стали машинки. Марина з Ксенією притягнули в офіс власні. За тиждень їх було вже дванадцять. Збирали обладнання по всьому Дніпру. Але воно було побутовим. Як пожартував майстер з ремонту, на ваших машинках треба шити одну спідницю на три місяці, а ви шиєте по 495 балаклав на добу! Разом з обладнанням люди надавали безкоштовно власні запаси тканин.

«Футболки та балаклави тисячами – то був лише початок»

Перші місяці Олександр Турбін та його друзі дуже допомагали з тканинами з фурнітурою. І «Швейна рота» пошила за один місяць три тисячі балаклав та сімсот термокостюмів. В офісі працювали конвеєрним методом: та шила одне, передавала іншій. Потім хлопці сконцентрувалися на бронежилетах, і сказали, що вже не потягнуть ще й нам матеріали.

І раді були б більше відшивати, та не було вже місця. Тож дівчатам прийшла слушна думка — створити сторінку «Швейної роти» в Інстаграмі. В ній запросили швачок з Дніпра приєднатися, допомагаючи армії вдома, та розповіли про потреби з тканинами та фурнітурою. У відповідь отримали пораду – відкрийте рахунок, аби ми перекидали кошти. Тоді в самому Дніпрі через соціальні  мережі долучилось 35 швачок-волонтерів.

«Я не вірила, що з цього щось вийде, — ділиться Марина. — Але нам почали люди привозити власні запаси тканини, фурнітуру. Ще одним джерелом надходжень стали кошти з Є-підтримки».

Збирати літню форму одразу вирішили комплектами: футболку, панаму, балаклаву і спіднє. А потім попросили і фартухи та ковпаки для кухарів, і чохли для зброї. Як ті чохли хлопці тільки не тестували! На передову пошили п’ять  тисяч балаклав, сімсот комплектів термобілизни, триста п’ятдесят панамок, під тисячу футболок, тисячі спідньої білизни. А хустки для парамедиків, пов’язки… Це просто незлічена кількість примірників. І що не виріб, то пригода.

«Спочатку ми викупали сірі, сині, зелені тканини для термобілизни, — згадують дівчата. — А з березня вирішили купувати і бордові, і бірюзові тканини. ТРО ми віддавали яскраве, а на передову – більш витриманих кольорів. Коли у березні до нас прийшов майор: «Дайте щось». А в нас нічого немає відповідного кольору. Він озирнувся: «А це що?», показує на червону термобілизну. «Я заберу усе, головне, щоб хлопцям бути в теплі». Уявляю, як наші захисники сміялись на передовій, отримавши такий «екземпляр».

«Усі дівчата наридалися над розробками для госпіталів. Бо речі на передову – то ж здоровим людям, а адаптивний одяг – вже важко пораненим»

Вже у березні до Дніпровського військового шпиталю почали надходити поранені. Коли пацієнти відновлюються після важких травм, наприклад, на апараті Ілізарова, звичайні шорти чи штани неможливо на них одягнути. Через це захисники під ковдрами часто лежать навіть голі. Їм потрібні речі, в яких боковий шов штанини не зшивається, а фіксується додатковими застібками — кнопками, липучками, мотузочками. У спеціалізованих медичних крамницях такого одягу немає. Тому «Швейна рота» запустила новий благодійний напрямок  – пошиття адаптивного одягу для поранених.

Пошиття таких речей – дуже емоційний момент. Бо речі на передову – то ж здоровим людям, а адаптивні речі – вже важко пораненим. Плакали-плакали, але виготовили дві тисячі «бронетрусів» на липучках, кнопках, зав’язках, шістсот примірників утеплених «кіберштанів», триста тридцять «кібершортів». І так багато пошили лише для поранених у Дніпрі. Страшно ставало всім від однієї думки, скільки в нас травмованих! Коли спитали у медичних волонтерів, чи потрібна адаптивна жіноча білизна, сказали, що практично не треба – і слава Богу.

У квітні для Марини Пальченко та Ксенії Самойлич настав важкий період — усі швачки повернулися за основними місцями роботи. Запитів купа – а їх всього двоє. Можливо, б на цьому проєкт і завершився, але доля вирішила, що настав час для «Швейної  роти» стати національною.

Дівчатам несподівано зателефонували з Харківського шпиталю – бо позитивні враження від адаптивної білизни дісталися аж Слобожанщини. У відповідь Марина з Ксенією поцікавились, чи можуть місцеві дівчата пошити, якщо їм надати крій та розхідні матеріали? Знайшлися і там активістки — так почали посилки надсилатися то трьом, то десятьом. Волонтерське коло швачок стрімко ширилося — Полтава, Вінниця, Миколаїв, Олександрія, Одеса.

За кордоном теж вирішили підхопити «медичну» естафету «Швейної роти». Дніпрянка Анна Котовська спочатку прислала свого чоловіка у лютому з чотирма великими коробками тканини, а потім у Словаччині сама почала шити адаптивну білизну, закупивши ще три рулони тканини. Ще й знайшла волонтерів, щоб зайві кошти не витрачати на пересилку.  Ната Шнайдер у ФРН вже десять років працює медичною сестрою. За власним професійним досвідом знає, як важко із одягом для травмованих. Крім спіднього для поранених Ната із знайомими зібрала купу засобів гігієни, ковдр та надіслала на Миколаїв у шпиталь. І поїхала «ротна» волонтерка за тою посилкою з ФРН на велосипеді, а забирати довелося аж чотири коробки. І кожна — висотою під два метри.

«На передовій п’ять тисяч дівчат, а польової форми немає»

У липні «Швейна рота» познайомилися з Ксенією Драганюк та діяльністю фонду «Землячки». Тоді дізналися, що в Україні відсутня жіноча польова амуніція. Чоловічі футболки великі та незручні, бо без виточок. Почали шити жіночу лінійку. Ще дівчата «тонуть» у чоловічих панамках та шоломах. Балаклави незручні через наявність волосся. Конструктори Марина Рєпка (сама з Харкова, зараз проживає в Ужгороді) і Таня Маркевич з Рівного розробили модель жіночої балаклави — з отвором під хвістик та косу.

Розуміючи, що не мають виробничих потужностей, «Швейна рота» за відшив кітелів та штанів для дівчат не бралася. Ситуацію змінила одна телефонна розмова. Волонтери з фонду «Землячки» поділились негативним враженням від якості виготовленої у Туреччині експериментальної партії жіночої форми. Побачивши якість на власні очі, у «Швейній роті» вирішили тишком-нишком намагатися створити форму для наших захисниць.

«Дівчата криком кричать, що в умовах війни найкраще себе зарекомендувала британська форма, — згадує Марина Пальченко. — А там тільки кофта коштує 8-9 тисяч гривень. І фахівці створили свій зразок для наших дівчат на базі британської форми 5.11. І ми домовились, щоб у фабричних умовах відшили експериментальну партію. І вже перші зразки дівчата тестують в окопах. Маємо надію, що ця форма буде конкурентоспроможна за якістю, бо вартість її вже на третину нижча».

Зараз «Швейна рота» шукає тканину, фурнітуру на цей проект та готова сприяти вирішенню будь-яких організаційних питань. Головне, аби на сезон весна-літо 2023 дівчата були у власній формі. А поки холодно, майстрині в Англії разом з Вірою Пузій взялися за теплі піжами.

Є проблеми і із жіночою спідньою білизною. Дівчатам видають лише чоловічі труси. Тож почали готуватися до зими влітку — термобілизну шити. Далі – ще крутіше. Лана з Лисичанська, Олександра Голенко з Полтави почали забирати залишки тканин та шити дівчатам бавовняну білизну, жартома назвавши колекцію «Бавовнятко». Вінничанка Ірина Дударенко взялася за виготовлення персональних жовто-блакитних торбинок для засобів гігієни. Відшиває їх сотнями. Їх докладають до комплекту одягу.

«В YouTube спробуємо заробити на відеоспільноті, розповідаючи солов’їною про мистецтво шиття»

Як забезпечити потік коштів для тканини і фурнітури? Відповідь на це питання шукається щодня. Харків’янка Ірина Богданова поринула в YouTube. Вона знімає майстер-класи українською мовою. Хто б подумав, що нашою солов’їною не розповідають про мистецтво шиття? І це додало «Швейній роті» і зайвих рук, і додаткових грошових переказів від глядачок. Крім того, лекалами може скористатися будь-хто для потреб свого захисника. І українки, маючи тканину, і своїм шили та ще й до «роти» вироби надсилали. Сподіваються у «Швейній роті», що у YouTube буде стільки відвідувань з часом, що отримають і додаткові кошти.

Регулярно тканину купують на надходження від «Доброї лотереї». Багато дівчат надали пошиті речі на продаж, і кошти від реалізації пішли на тканину, фурнітуру тощо. З Дніпра надавали худі з фірмовим шевроном. Власні збори коштів від продажів у регіонах вже регулярно організовують швачки-волонтерки Таня Маркевич з Рівного, Тетяна Петренко з Змієва Харківської обл., Олександра Голенко з Полтави. Дівчата ще й діляться тканиною у себе в місті з іншими бажаючими допомогти.

«Всі вироби віддаються безкоштовно, а швачки є волонтерами»

Зараз «Швейна рота» складається із ста п’ятдесяти осіб. На відстані технологія роботи така: купується тканина на кошти благодійників, фурнітура, розкроюється, пакується по коробках і відправляється в усі куточки України «Новою поштою». Дівчата вже вдома деталі зшивають, потім вироби надсилають волонтерам та отримують відгуки. Роблять це переважно по ночах, бо вдень більшість з них працює.

«Рота» не є прикладом соціального підприємництва, бо всі вироби віддаються до лікарень та на передову безкоштовно. А швачки є волонтерами. Але дівчата зазначають, що цей благодійний проект врятував кожну — без винятків.

«За роботою ми не гортали ті новини, від яких можна було втратити свідомість, читаючи, як швидко захоплюються наші території, а потім, якого лиха зазнали наші люди через окупантів. Крім того, всі дуже були свідомі того, для кого шиються футболки, балаклави, худі, футболки, панами. І це створювало дуже крутий настрій. Широке коло спілкування рятувало від панічних атак та депресій тих, хто залишався під обстрілами на одинці у невеличких населених пунктах або коли усі знайомі виїхали», — підсумовує Марина Пальченко.

Засновниці «роти» нагадують жартома, що пішли вчитися на швейні курси, аби створювати для себе красиві речі. Бо з 24 лютого собі ще нічого не пошили. Впевнені, що першою у кожної стане сукня Перемоги. І хоч над фасоном ще розмірковують, з кольором визначились: у Марини вона буде жовто-блакитною, а у Ксенії — червоно-чорною.

А ось бізнес-проектом після війни стане власний творчий салон-ательє. В ньому будуть збиратися дівчата, об’єднанні бажанням створювати унікальні вироби. Зрозуміло, що вони повинні бути такими, щоб зберігали, як вишиванку.

Допомогти дівчатам можна за реквізитами: 

РayPal: [email protected] UAH – UA553052990000026208733366656

Пальченко Марина Ігорівна

Mоno: 5375 4141 2553 9402

Банка send.monobank.ua/jar/48CNUrqA7r