Економічна свобода, підтримка на старті бізнесу та вільний обіг зброї: Яна Матвійчук про шляхи швидкого повоєнного відновлення України

Яна Матвійчук стала відомою, створивши у сфері креативної індустрії низку успішних бізнесів, — ARENA CS, Nixwood, Enercell. Але цього їй здалося замало, тому підприємиця створила просвітницький YouTube-канал про вільну економіку «Бізнес Арена», де розповідає про те, як іншим досягти високих показників. Паралельно Яна Матвійчук бачить свою місію в активному розвитку української бізнес-спільноти як успішної частини світової. Саме тому вона стала акціонеркою та членкинею борда найсильнішого бізнес-клубу держави — Young Business Club. Прагнення створити безпечну європейську Україну для найбеззахисніших співгромадян надихнуло бізнеследі та її однодумиць на створення БФ «Міжнародна жіноча допомога», де Яна Матвійчук реалізує зі своєю командою унікальні освітні проєкти для соціальних робітників.

Лідерство передбачає, що у важкий період завжди у спільноті є людина, яка висловить конкретні пропозиції та очолить процес

Де ви зустріли 24 лютого?

Напередодні 23 лютого мій чоловік зі старшою донькою за традицією поїхали до Буковелю. Такий спільний відпочинок тата з донечкою є вже родинною традицією. І хоча ЗМІ повідомляли про можливу війну, а знайомі попереджали, що вночі буде наступ, чоловік із дитиною поїхали. 23 лютого вони ввечері були у Буковелі та проводили час із моїм братом, який був з сином. Я ж з молодшою донькою залишилась у Києві. 24 лютого я прокинулась о п’ятій ранку від вибухів. У сусідньому будинку живе моя мама. Я зателефонувала їй та попросила з речами прийти до мене. Весь день 24 лютого ми не могли відірватись від телевізора. Від стресу няня почала ліпити купу пельменів. Я запалила свою улюблену свічку для спокою. Ще зранку я згадала, що дві топменеджерки компанії мають сідати у потяг о 06.00, аби їхати до Львова на щорічний форум івент-індустрії. Я сама планувала їхати туди ввечері 24 лютого. О 05.55 я їм телефоную, а вони вже у купе. Я їм кажу, що почалась війна, тому повертайтесь до родин. Вони шоковані, бо не знали про початок війни. Ще одна наша співробітниця попросила мою автівку, щоб вивезти племінника на дачу в Ірпінь. Це були жахливі дні, коли саме там тривав активний наступ московитів. Вона тільки через кілька днів дивом повернулась до Києва та ще вивезла цілий автобус дітей з Ірпеня. Пам’ятаю з її розповіді, що як тільки вони виїхали з Ірпеня, у їхню дачу влучила бомба.

Від самого ранку 24 лютого декілька разів телефонував мій друг, який напередодні попереджав, що у ніч на 24 лютого почнеться війна: «Я ж тобі казав! Виїжджай терміново, бо за дві години Київ візьмуть». Не повірити йому вже було важко. Крім того, я за освітою історикиня, тому знаю, що відбувалось, коли московити входили у Київ у лютому 1918 року. Солдати Муравйова просто розстрілювали людей. І зараз нічого не свідчило, що ситуація буде кращою. Але я вирішила залишатись. По-перше, бо чоловік з братом не могли виїхати з Буковелю, і ми не знали, де зустрітись. У Київській області невістка перебувала ще з однією дитиною. По-друге, всюди були затори, потяги брали штурмом, тому я зрозуміла, що краще сидіти на паркінгу в будинку, ніж стояти у багатокілометровій черзі. Ми спустились у сховище десь о 12:00 24 лютого. Спочатку на мене сусіди з будинку подивились з подивом, але за дві години паркінг був забитий людьми вщент. Там ми пробули дві доби. У бомбосховищі мій телефон не замовкав, у перервах я молилась і просто читала ці шокувальні новини, бо на моєму місці на паркінгу в куточку ловився інтернет.

У ніч на 26 лютого було дуже багато обстрілів міста. Все так гучно вибухало, що складалося враження, ніби міста вже немає. У цей час мій чоловік з донькою прагнув виїхати з Буковелю до Києва. Потягом вони їхали до Житомира. Їх зустрів дідусь, але того ж дня за 140 метрів від будинку вибухнула бомба, повилітали шибки, донька та племінник злякались. Тобто у лютому перебувати у ньому було неможливо.

Вже 24 лютого в обід ми всі настільки активізувались, що до середини березня зібрали понад $10 мільйонів

Якими були перші бізнесові рішення на початку війни?

Ще 24 лютого я зв’язалась з усіма співробітниками своєї івент-компанії, щоб вони подбали про свою фізичну, ментальну та матеріальну безпеку і про родини. Я так і казала: «Не думайте про компанію та про матеріальні цінності компанії. Головне — убезпечте себе, бо ми не знаємо, що буде завтра».

У цей час я шукала відповіді на питання «Що робити?». Я одна з акціонерок Young Business Club. Клуб об’єднує понад тисячу підприємців по всій Україні. І тут треба було вийти на зв’язок зі спільнотою, адже лідерство передбачає, що у важкий період завжди у спільноті є людина, від якої очікують, що вона вийде та висловить конкретні пропозиції та очолить процес.

Крім того, я на той час була членкинею борду CEO Club Ukraine. Вже 24 лютого в обід ми всі настільки активізувались з метою допомоги теробороні, знайомим, військовим, що до середини березня зібрали більш ніж 10 мільйонів доларів, на які встигли закупити і рації, і бронежилети, і шоломи. Оскільки ці спільноти об’єднують бізнесменів, то на складах були і продукти харчування, і мішки для піску, і зварювальні апарати… Ми знайшли людей, які варили протитанкові їжаки, знайшли водіїв, які розвозили їх та встановлювали з ТрО вже у перші години вторгнення. І скажу чесно, я так занурилась у волонтерську діяльність, що до 14 березня фактично себе не пам’ятаю. Це для мене був якийсь один довгий день.

Більшість моїх знайомих з Києва виїхали з дітьми, але активно координували волонтерські ініціативи, сидячи на трасах у машинах. І ця скоординованість спільнот через соцмережі була настільки високою, що за декілька годин, перебуваючи на паркінгу, ти знаєш, у кого що та де взяти, хто це привезе та кому. Це була така потужна сила, що мене це врятувало від багатьох поганих думок та станів. На зв’язку були Англія, США, Канада, Франція. Я швидко вийшла на спеціалістів, які знали, якого класу треба захист у бронежилетах. Познайомилась з сенатором Європарламенту. Він презентував мене виробникам, адже навіть за кошти просто придбати бронезахист було не так і легко. Наприклад, в Ізраїлі ми теж знайшли та оплатили партію засобів захисту, але не змогли офіційно їх вивезти. Ізраїльські партнери виявились порядними людьми, та 800 тисяч доларів нам повернули. Хоча через бюрократичні перепони процес повернення коштів тривав 1,5 місяця.

Людина йде воювати, їй треба допомогти. Куди вона звертається? До волонтерів! Виконувались і унікальні замовлення: наприклад, берці 52 розміру, які треба було пошити. І мої колежанки знайшли фахівця, який швидко виконав це замовлення.

Ми забезпечували харчуванням тероборонівців та навіть охорону з Офісу президента. Багато таких питань координували мої співробітники. Один із власників мережі супермаркетів вийшов на мене з пропозицією відкрити крамниці та склади, аби тероборона організовано могла брати харчі безкоштовно. І ми мали доступ до товарів з 15 крамниць.

Кожен у критичній ситуації рятується по-своєму: я рятуюсь дією. Для мене важливо, перебуваючи в епіцентрі подій, залишатись корисною та ефективною.

Багато хто жаліється, що 24 лютого 2022 року для них триває й досі. У вас є 5 головних подій життя після 24 лютого 2022 року, які ви собі визначили?

Авжеж. Першою екзистенційно важливою подією є ведення щоденника від початку березня 2022 року. З досвіду багатьох історичних осіб я знала, що вони психологічно почувались краще, бо вели щоденник. Я придбала красивий блокнот і почала писати. Для мене було важливо, щоб мої доньки, яким виповнилось 7 и 3 роки на початок вторгнення, прочитали, як ми жили: спали у паркінгу, без світла, під бомбардуваннями. Я веду його й досі. Останні записи стали рідшими, але я записую, щоб не забувати та не давати собі остаточно звикати до буденності війни. На настінному календарі я ще виділяю дні бомбардувань.

Другою сенсовою для мене подією стало те, що я почала активніше перейматись українською культурою. Друзі відкрили, а я активно підтримую театр «Культ» у Києві. Виставу «Колаборант» у червні побачать п’ять міст на заході України. П’єсу написав Дмитро Корчинський зараз, про сьогодення. Вона розповідає про людей, які обрали зраду та вірили в неї і як боляче визнають помилковість своїх поглядів (або не визнають? Треба дивитись виставу).

Третя подія — я перечитую спогади про національно-визвольні події 1918-1921 рр. Наприклад, як у лютому 1918 року Муравйов за кілька днів захопив Київ та як розстрілювали мирних мешканців на Липках. Ми просто забули про це. Або і не знали. Я пригадую, як у бомбосховищі 25 лютого люди казали: «Та не будуть же росіяни нас витягувати з кожної квартири і розстрілювати!». Але в Бучі, Ворзелі та Ірпені так і було! І ці вбивства мене вразили.

Четверта подія — громадська активність у захисті прав бізнесу. Усвідомлення, що бізнес повинен боротися за свої права, ставши суб’єктом у діалозі з державою. Бо інакше, як сказав Данило Гетманцев, ти будеш «гусаком, якого будуть скубти» ще купу років. Я займаюсь 19 років бізнесом. Політики змінюються, але для влади загалом нічого не змінилось: бізнес досі «гусак». Я більше так жити не хочу! Бо за цю країну загинула величезна кількість прекрасних хлопців і дівчат на фронті, тисячі людей мирного населення. За що вони загинули? За свободу. За свободу бути гідним України, за яку ми зараз воюємо і в окопах, і в тилу.

П’ята подія — відчути себе біженкою і шукати якийсь сенс поза Україною. 4 березня 2022 року я, моя мама, невістка та наші 4 дітей виїхали закордон і стали вимушеними переселенцями. Коли мене вперше назвали іноземці «біженка», я не змогла стримати сліз. Ще й чоловік залишався в Україні, і ми не знали, чи побачимось з ним чи ні. Декілька тижнів ми кружляли по Європі, не знали, що робити. Паралельно я волонтерила та керувала бізнесом. Вірили, що війна ось-ось закінчиться. Вже наприкінці березня виїхали до Баварії. Тоді я розуміла, що треба знайти якийсь сенс, щоб бути поруч із дітьми здоровою та хоч трошки спокійною. Я повинна вистояти, бо на мені вся родина, бізнес, команда і майбутнє. І аби не впасти, я шукала те, на що спертися, і я сперлась на мистецтво. У Мюнхені ми обійшли з дітьми всі музеї, взяли акцент на вивчення живопису ХV століття. Культура рятує. Зараз для мене важливість культури України набула нового сенсу.

ARENA CS так швидко набирала  обертів, що клієнти жартували, що першими на звільнені території заходили не ЗСУ та «Нова пошта», а саме ми

Коли ваша агенція відновила роботу?

Бізнес почав відновлюватись наприкінці березня 2022 року. Команда ARENA CS так швидко набирала обертів, що наші клієнти жартували, що першими на звільнені території заходили не ЗСУ та «Нова пошта», а саме наше креативне агентство. У нашій компанії працюють 70 менеджерів, ми майже всю команду зберегли, утримали. І поступово почали повертатись на роботу наприкінці березня, хоча Київщина ще не була звільнена. Наша креативна агенція співпрацює з міжнародними корпораціями та неурядовими організаціями, як НАТО, ОБСЄ, ООН, ЮНІСЕФ. І всі ці структури майже не зупиняли своєї роботи.

Ви багатьох звільнили?

Березень-квітень ми утримували всю команду. Але наприкінці квітня вимушені були звільнити десь 15 осіб. Деякі виїхали за кордон. Наприклад, одна з наших менеджерок поїхала до США та знайшла за тиждень роботу бухгалтера у приватній компанії, де у штаті понад сто співробітників. У Штатах дуже проста бухгалтерія. У нашій компанії вона займалась адмініструванням проєктів. Наш бюджет одного проєкту в Україні з податками, сервісами, банківськими комісіями у порівнянні з бухгалтерією у США — це вища математика!

Як народилась ідея БФ  Women’s Aid International, який спеціалізується на допомозі літнім людям та вимушеним переселенцям у Дніпровському та Дарницькому районах?

Моя волонтерська діяльність була активною з першого дня повномасштабного вторгнення, але це були чужі фонди, які я співзасновувала від бізнес-спільноти як членкиня фінансового комітету, комітету закупок та фандрайзингу. Ми купували все і допомагали всім. Та поступово у волонтерському русі України почалась певна спеціалізація фондів. І тут переді мною постало завдання: залишитись корисною для волонтерського руху в Україні, але треба було обрати напрям спеціалізації. Також мої співробітники мають активну громадську позицію і теж хотіли продовжити волонтерську участь в якомусь проекті. За перші тижні повномасштабного вторгнення багато хто став свідком різних ситуацій. Наприклад, допомоги та уваги потребували літні люди у Києві, які не мали змогу спуститись навіть за водою. Ми вирішили, що після відновлення роботи агентства ми можемо подбати про тих, хто вимагає соціальної допомоги у двох районах Дніпровський та Дарницький, де є наші офіси. Так з’явився БФ «Міжнародна жіноча допомога», бо організували його ми разом з колежанками. Роздавали продуктові продукти, ковдри, розвозили по домівках одиноким людям. Бо були й такі випадки: одна бабуся про те, що йде війна, дізналась у квітні, тривог не чула, бо майже глуха, а діти їй нічого свідомо не говорили, переживали, як вона це сприйме. У 4 роки вона застала Другу світову війну. Її – киянку з Подолу – потягом евакуювали з мамою та викинули ледь не у чистому полі десь в Середній Азії. Вона розповідала, як жила у мазанці і місяцями не знімала шубу, бо холодно. Мазанки ледь тримались, і однієї ночі на них навіть впав дах.

Ми створили школу для навчання соціальних робітників нового типу

Як з’явилась ідея Школи соціального супроводу для навчання соціальних робітників? В чому її новації?

Коли команда згуртувалась, то ми зрозуміли, що літні люди потребують професійної допомоги. Так народилась ідея створити Школу соціального працівника, аби, фактично, навчити волонтерів новій професії. Для проєкту ми отримали міжнародні гранти.

В пілотній версії ми створювали саму програму, набрали 4 групи з соціальних працівників тільки і волонтерів та провели для них вступні курси офлайн. Метою було зрозуміти потреби у навчанні людей, які дійсно хочуть та здатні займатись цією професією. Соціальні робітники мають мати знання і з медицини, і з психології, аби вміти підтримати підопічних. Ми розуміємо, що соціальний робітник не лікує, як психотерапевт, але він вирішує життєві потреби, підтримує моральний стан підопічного. Одна тільки прогулянка для літньої людини багато чого вартує: починаючи від процесу одягання до повернення додому. Тут на допомогу приходить соціальний робітник. В нашій школі волонтерів навчають медичним навичкам роботи з літніми людьми та з людьми з інвалідністю. Соцробітники повинні розуміти такі детали як облаштування квартири для зручного життя – ходунки, додаткові поручні – і допомогти це зробити.

В першому пілотному проєкті 38 осіб пройшли навчання. З них 20 вже працюють соцробітниками у територіальних центрах.

Зараз з тренерами створюємо оновлену програму з більш поглибленим вивченням медичного компоненту. Також ми зрозуміли, що нам треба змінити принцип відбору людей. Ми хочемо залучити більше вимушених переселенців, щоб вони отримали після навчання робоче місце. Адже від війни втікали переважно жінки з дітьми. Чимало з них не можуть працювати повний день, а гроші потрібні. І соцробітник є дуже вдалою альтернативою з погодинною оплатою. Ці люди, втікаючи від війни, самі потребують психологічної підтримки, і відчуття потрібності та залученості у соціум дуже спряє стабілізації і їх психологічного стану.

Наші студенти кажуть, що їм стає легше, якщо починають комусь допомагати. І це відчуття дуже схоже на моє у перший день війни. Бути корисним іншим, віддавати – позитивно впливає на людину.

Як ви їх працевлаштовуватимете?

На момент завершення навчання ми створимо агенцію з працевлаштування наших студентів. Ми навіть не уявляли, що є настільки високою потреба у таких фахівцях. Бо діти з онуками виїхали, а літні люди залишились. І складно турбуватись про них, перебуваючи за кордоном. Банально: закупити продукти, принести чисту воду. А так соцробітник прийде, відвідає, допоможе.

Куди бажаючі можуть звернутись для отримання професії?

На сайті фонду є форма «Якщо ви хочете стати волонтерам». І її можна заповнити. https://www.womensaid.net/volonterstvo/

Ми проведемо співбесіду, запросимо на навчання.

Якими ще напрямками опікується фонд?

Наші членкині мають шалений досвід у маркетингу, продюсуванні та створенні проєктів. Ми створюємо культурні проєкти, які мають соціальний вплив. Знімаємо документальний фільм про парамедиків та військових медиків. Один з героїв – Віктор Писанко, який облаштував майже з нуля потужний Запорізький військовий шпиталь. Зараз під Бахмутом він облаштовував ще один військовий госпіталь. Триває монтаж та перемовини щодо просування цієї документальної стрічки на фестивалях та майданчиках. Віктор Писанко каже, що сьогодні військові медики рятують цвіт нації. Хочеться більше фільмів, вистав, фото та відео про таких українців.

Young Business Club вирішив об’єднувати український бізнес за кордоном

Young Business Club трансформував свою діяльність під час війни?

Перші декілька місяців у нас була певна турбулентність через активну волонтерську діяльність. У клуба є філія у Харкові, і дуже багато хто виїхав з міста через обстріли. Взагалі одноклубники сильно перемістились в середині країни, хтось виїхав закордон. Після декількох стратегічних сесій ми, як власники, вирішили переглянути пріоритети. Ми змінили склад власників, оскільки багато хто з членів клубу мав ділові зв’язки з країною-агресоркою та не збирався їх припиняти. З такими партнерами та співвласниками ми попрощались швидко. Дехто виїхав закордон та не збирався повертатися до кінця війни. Отже, Young Business Club вирішив об’єднувати український бізнес за кордоном, як тих, хто був членом клубу і виїхав, а також з тими українцями, хто давно живе закордоном і веде там успішно бізнес. Головне для нашого Клубу –підтримувати бажання українського бізнесу повернутись в Україну. Завдяки Клубу українські бізнесмени матимуть широке коло для створення партнерств між собою та зможуть допомагати ЗСУ, військовим медикам та Україні. Для цього ми організовуємо великі благодійні заходи та аукціони.

Які у вас лоти?

Члени Клубу виставляють як лоти свої послуги або товари: провести стратегічну сесію, збудувати відділ продажів тощо. Одноклубники або гості купують. Таким чином, обидва боки допомагають ЗСУ, а також відбувається глибше спілкування між одноклубниками, виникають нові партнерські зв’язки. У Польщі багато підприємців-українців, які давно там живуть та працюють, там ми відкрили перший закордонний філіал. Далі відкрили філіали клубу в Барселоні, Берліні, Лісабоні. На аукціонах за декілька місяців ми зібрали понад 10 мільйонів гривень, на які придбали автівки, допомогли прихистками для жінок з дітьми тощо. Вся благодійність Клубу збудована так, щоб одноклубники могли представити власні благодійні проєкти, зібрати кошти та залучити у свою діяльність одноклубників.

Який лот був найціннішим?

Найціннішим, як на мене, був лот, де ти міг дослідити своє генеалогічне дерево в Україні. Я сама купила такий і ми дізналися про всіх родичів по лінії чоловіка аж до 1765 року. А ось найдорожчим лотом, здається, став лот, коли маркетолог Андрій Федорів продав дві години свого часу за 8 тисяч євро.

Наскільки високою є активність жінок у цих бізнес-спільнотах?

Я була співвласницею трьох бізнес-клубів. До CEO Club Ukraine входило десь 250 членів, Club 100 – понад 60 осіб та Young Business Club налічував понад тисячу членів. В кожному клубі близько 30% складають жінки. Але у складі керуючого борду кожного з клубів я була єдиною жінкою досить тривалий час. І що я про це думаю? В бордах має бути більше жінок. Іноді було враження, коли чоловіки мають у борді жінку, то вони думають, що вона там перебуває для галочки. Вони десь у сауні щось обговорили, а потім на зборах акціонерів виставляють рішення на голосування, яке ти вперше чуєш. Тому ще до війни я поставила питання щодо збільшення кількості жінок у борді CEO Club Ukraine. Так нас стало троє жінок в борді CEO Club буквально за декілька тижнів до повномасштабного вторгнення. Але ми навіть не встигли попрацювати у цій моделі через війну.

Певна частина активних жінок ще не звикли підтримувати одна одну

Що гальмує вплив жінок у бізнес-спільнотах?

На жаль, дуже мало жінок готові публічно відстоювати активну громадську позицію. Бізнес-спільнота – це додаткова активність, куди треба інвестувати час. У нас же – жінок – завжди вибір: родина, бізнес, соціальна активність. Тут у бізнеследі соціальна активність частіше по залишковому принципу.

Також спостерігаю, що певна частина активних жінок ще не звикли підтримувати одна одну і досі бачать загрозу в конкуренції між жінками більше, ніж між жінками та чоловіками. Ситуація стрімко змінюється через війну. Українські жінки сміливі та активні.

Такі моменти гальмують розвиток жіночого лідерства, і розвиток жіночого підприємництва. Але я вірю в нашу силу, бо роль і участь жінок в тилу, і на фронті потужна. Історично в Україні жінки завжди мали вплив у родині та в суспільстві.

Чи є жінка, яка вразила вас за час війни найбільше?

Так, це Оксана Корчинська. Пані Оксана з 2014 року системно займається парамедиками та евакуацією поранених. Саме вона відіграла значну роль у створенні прифронтових стабілізаційних пунктів. Від самого ранку 24 лютого Оксана Корчинська перебуває на Запорізькому напрямку як парамедикиня. Уявіть, щодня вона бачить десятки поранених, важкопоранених цивільних та військових. З 24 лютого через її стабілізаційний пункт пройшли понад 10 тисяч поранених.

До війни для мене були героїнями бізнеследі, а тепер це коло розширилось. Дивлюсь на активних жінок, хто рятує життя, воює на фронті, добровольці, в лавах ЗСУ, служить іншим, хто веде активну роботу на дипломатичному фронті. Бо давати кошти – це безумовно важливо, адже бізнес допомагає фінансуванням, забезпеченням, товарами та послугами. Але скільки жінок роблять просто неймовірні речі з нуля, ризикують, рятуючи життя. Тому я надихаюсь силою таких жінок, як пані Оксана Корчинська, Юлія Паєвська (Тайра) та багатьма іншими.

Українські жінки неймовірні. Я беру участь у міжнародних жіночих проєктах та заходах. І часто чую захоплення досягненнями українських жінок щодо власних прав та свобод. Якось громадська активістка з Узбекистану захоплено розповідала мені, як жінки в її країні надихнулись тим, що наша Перша Леді сіла на відомій світлині так, як вважала за потрібне. Хоча ми продовжуємо відстоювати можливість лідерства в багатьох сферах життя – в науковій сфері, в політиці тощо. Та все залежить від нас самих, тому жінки – давайте будемо проактивнішими та сміливішими.

Економічне зростання Україні забезпечать бізнес та приватні інвестиції

Які шляхи швидкого відновлення економіки ви бачите?

Добробут кожного українця має бути у центрі всіх політик щодо економічного відновлення. Що потрібно Україні та кожному українцю сьогодні? Першочергово – Перемога, звільнення всіх наших територій, мирне небо. А також економічні свободи та захист приватної власності. Але вже зараз, а не після Перемоги.

Для швидкого відновлення потрібні гроші та інвестиції. Я вірю, що декілька років нам будуть допомагати США та міжнародні партнери відновити зруйновану інфраструктуру. Але для зростання добробуту населення Україні необхідне економічне зростання. Хто його забезпечить? Тут два варіанти: або держава та чиновники, або бізнес та приватні інвестиції. Я виступаю за приватні інвестиції та бізнес.

Що зробити, щоб до нас прийшли закордонні інвестори?

Необхідно створити вигідні для них умови. В першу чергу інвестором може стати український бізнес. Як тільки ми самі – українські бізнесмени – повіримо в успіх економіки України, то повірять і іноземні інвестори. Для цього треба зробити три речі: 1) зменшити податки, 2) зменшити державні видатки, 3) зменшити кількість державних функцій та регуляцій в економіці. Це і є умови економічної свободи. Я детальніше говорю про це на своєму ютуб-каналі.

Чи є сенс відбудовувати населені пункти, які ще з 90-х жевріли через закриття містоутворчих підприємств?

По-перше, містоутворчі підприємства здебільшого створені були за радянських часів державою та чиновниками, тому були неефективними від самого початку. Отже, радянську спадщину ми будемо викорінювати довго. Завдання нашого покоління  –  позбутись її повністю і у свідомості, і у державному управлінні, і в економіці.

По-друге, хто має вирішувати, як відновлювати зруйновані населені пункти? Я виступаю за те, щоб економіка зростала за рахунок розвитку бізнесу, а не за рахунок держави. Тому рішення про інвестиції має приймати приватний інвестор, а не держава.

Проте для інвесторів треба створити вигідні умови. Зараз немає економічної свободи, бо все дуже зарегульовано, держави в економіці забагато, високі податки. Зруйнована війною Україна може стати вигідним місцем для інвесторів тільки якщо створить найвигідніші в регіоні умови для інвестицій.

Чиновники не мають тикати пальцем на мапу та казати, що тут буде завод памперсів, бо «я сказав». Бо він «сказав», а починаєш рахувати, і виявляється, що будувати таке підприємство саме у цьому населеному пункті невигідно.

А скільки за ці півтора року було зруйновано бізнесів? Це тисячі підприємств – від малих до великих! І ніхто з підприємців не чекає допомоги від держави, а відбудовує виробництва власним коштом.

Матеріальна допомога США та інших країн не може тривати вічно. Треба Україні розраховувати на власні сили для створення умов економічного зростання.

Закордонні підприємці та уряди є розумними, тому, коли будуть давати кошти, найімовірніше, дійсно, приведуть своїх підрядників

Закордонна допомога під час відновлення полягатиме у залученні власних підрядників.

Закордонні підприємці та уряди є розумними, тому, коли будуть давати кошти, найімовірніше, дійсно, приведуть своїх підрядників. Якість відбудованих об’єктів буде високою, і ми, як користувачі, у цьому зацікавлені. Нехай приходять і приводять своїх підрядників. Ми будемо пишатись, що цей стадіон відбудували США, а цю дорогу – Японія. Але економічне зростання – це про умови для бізнесу та інвесторів, а це можемо зробити тільки ми власною політичною волею.

Наші чиновники та державні службовці «світились» у корупційних скандалах за всі роки незалежності. Навіть під час війни відкривається багато корупційних скандалів на найвищому рівні. Корупційні скандали підривають довіру і до бюрократії, і до судової гілки. Отже, залучення іноземних підрядників іноземними грантодавцями є цілком зрозумілими.

До речі, у нас досі навіть під час повномасштабної війни роздутий та неефективний державний апарат. За підрахунками деяких економістів в Україні чиновників та державних службовців більше 4 млн. Сьогодні фінансова допомога міжнародних партнерів йде на латання дірок під назвою «видатки держави». Ці видатки треба скорочувати терміново.

За гранти я голосую обома руками, бо людині треба допомога, аби відкрити бізнес

Чи вважаєте ви створення гендерно орієнтованих економічних програм ефективним інструментом?

Наразі міжнародні неурядові організації надають багато грантів для українських підприємців та фондів, зокрема, бачу велику кількість грантів для жінок-підприємиць. За такі міні та великі гранти я голосую обома руками, бо людині треба допомога, аби відкрити бізнес. Це тільки здається, що це нескладно. Якось з партнерами ми зробили проект щодо економічної підтримки для ВПО на відкриття бізнесу на новому місці проживання у 2015-2017 роках. Ми влаштовували школу для підприємців-початківців, де навчили більше 800 людей основам бізнесу. Видали більше 100 мінігрантів. Досвід показав, що після завершення грантової підтримки ти йдеш у відкрите плавання, вже маючи продукт, знання з підприємницької діяльності, оформлені документи, сайт. Це фундамент для розвитку нового бізнесу. Я знаю за власним досвідом, якщо підприємець створив щось, відчув перший навіть невеличкий успіх, то його вже не зупинити у прагненні мати та розвивати власну справу.

 Які податкові пільги сприятимуть відновленню економіки та поверненню компаній?

Сьогодні податковий агент – це бізнес, бо мало хто розуміє, скільки ми насправді платимо податків. Підприємець наймає бухгалтера, який все нараховує та сплачує податки. Припустімо, що співробітник хоче зарплату у розмірі 20 тисяч гривень. Податок на фонд заробітної плати складає 41%, тобто, майже 10 тисяч гривень. Якби хтось з держслужбовців особисто приніс 10 тисяч податків, то інакше би ставився до бюджетів. Я вже не кажу про ставлення до людей під час безпосереднього спілкування. Одна  з наших співробітниць у Польщі була у шоці, що податковий інспектор допомагав їй … зменшити податки, шукав шляхи та підказував, як скоротити адміністративні витрати, нагадав зафіксувати всі благодійні активності, щоб скоротити податки. Наша людина після такого ставлення до себе з боку податкової телефонувала нам, щоб про це розповісти. Вона була приємно здивована.

Ви ініціювали петицію до Президента України із закликом ліквідувати корупційну дозвільну систему при оформленні зброї. Які результати?

У нас ще є майже місяць на збір підписів, аби зробити перший крок. Бо зараз дозвільна системна є такою, щоб заносили хабарі. Я понад півроку оформлювала дозвіл на купівлю зброї для захисту себе та дітей  – і це під час війни. І таких неефективних процесів, які існують заради хабаря та схематозу, в країні дуже багато.

Бізнес у мене систематизований та автоматизований з 2016 року

Що допомагає вам планувати майбутнє в умовах війни?

Бізнес у мене систематизований та автоматизований з 2016 року. Це надає змогу керувати ним на відстані, а корпоративна культура свободи та відповідальності є запорукою ефективності. Систему багаторівневого планування ми почали впроваджувати до ковіду. І вона дуже себе зарекомендувала, бо тоді була сформована команда прориву, яка розробляла план дій, фактично, за 48 годин.

З яких складових  для вас складається жіноче лідерство?

Я вважаю себе войовничою людиною, бо хочу жити у справедливому світі. А за справедливість доводиться боротися. А ще я вимагаю більше свободи для всіх людей — і за це варто боротись. Моє лідерство не «альфа», а «бета» –  коли я людям даю свободу реалізовуватись,  припуститись помилок. У нас повністю відкриті прибутки. Всі співробітники про це знають. І є можливість заробляти більше. Кому треба більше коштів на квартиру, наприклад, працюй у такому режимі  –  і купуй. Але, якщо у когось дитинка в дитсадочку, то графік роботи інший. У нас люди працюють по 8 років та більше. Звідси я роблю висновок, що як би їхні амбіції не змінювались з часом – вони мають можливість їх реалізувати та жити у затишку. Сервіс, швидкість, користь, дружелюбність та задоволення – це наші принципи. Робота має бути в задоволення. І я закликаю до чесності з самими собою: не подобається – йди. Якщо ми побачимо, що тобі не подобається, ми попросимо тебе піти.

Жінки дуже відрізняються від чоловіків тим, що можуть бути щирими та відвертими. Хоча жіноче лідерство суворіше, але воно і справедливіше. Проте справедливість є різною. Я вважаю, що команда не має тягнути того, хто байдикує. Я за те, щоб всі зробили свою роботу і ніхто нікого не підставив та не створив жодних проблем.

Як утримати жіноче лідерство після параду перемоги?

Жіноче лідерство – це м’яка сила, здатність до взаємодії, щирість, сміливість бути собою, сила рухати вперед ідеї, які покращують життя людей. Тому жіноче лідерство та активна позиція жінок Україні необхідні, як ніколи. Давайте будемо активними, любі жінки. Ми здатні зробити нашу Україну найкращим місцем для життя та щастя людей.

Тетяна Марінова 

Публікацію підготувала команда WoMo.ua за підтримки Представництва «Фонду Фрідріха Науманна за Свободу» в Україні. У публікації висловлено виключно погляди авторів, вони не обов’язково відображають позицію Фонду Фрідріха Науманна за Свободу.