WoMo-портрет: Тетяна Яблонська

Тетяна Яблонська, засновниця органічного господарства ТМ «Світ Біо», організатор Українського Органічного Кластеру сільгоспвиробників, автор проекту прямої доставки продуктів від фермера «Сімейна Корзина organic&slow food», мама трьох дітей: Дениса (23 роки), Катерини (16 років) і Поліни (5 років), розповідає про родинну демократію, виховання через співжиття та роботу на фермі.

Про баланс роботи і родини

Мій секрет балансу для жінки в бізнесі та сімейному житті: займатися роботою з дев’ятої до шостої, поки діти в школі. Моя знайома мріє про квартиру, де має обов’язково бути кабінет. Я запитала, навіщо він їй? На що жінка відповіла: «Як же без нього? А де я працюватиму вечорами?! »

На мою думку, кабінет не потрібен, бо коли жінка віддає себе роботі цілий день, в офісі чи на підприємстві, а потім приходить додому і ще працює, то що ж залишиться дітям: вічно зайнята та стомлена мати? Краще зробити ігрову кімнату! У нашій квартирі кабінету немає, наша робота – на фермі. Ввечері діти поглинають мене повністю, і я теж хочу бути з ними на сто відсотків і насолодитися спілкуванням і просто обіймами. Ви дивилися мультфільм «Тролі»? Там є офіційний час обіймів! Щогодини! Цей закон діє і в нашій родині. Це зближує, розслабляє і не дає забувати, хто ти є насправді.

Звичайно, на початку, коли ми запускали проект, то днювали і ночували на роботі. Це теж позначилося на нашому житті, запуск – нервова, важка робота. Але зараз, коли наш проект уже стійкий, я намагаюся владнати всі справи у той час, коли діти зайняті.

Про батьківські обов’язки

Домашні завдання ми не перевіряємо, уроки з дітьми не робимо – ми малюємо, шиємо м’які іграшки, бо найменша донька любить такі речі. Субота, неділя – також для сім’ї, але не для походів в магазин чи на ринок, як це роблять багато сімей. Посадили малечу на возика і гайда блукати по гіпермаркету… Це не аргумент, що, мовляв, привчаємо до реалій життя, ні, ви привчаєте до споживацтва.

Зі старшими дітьми ми дуже багато займалися додатковими заняттями – спорт, балет, курси, басейн. Я думала, що так я виховаю різносторонню особистість. Титанічні зусилля! Поїздки, паркування, очікування в коридорі, перекуси на ходу, змагання… Впевнена, вам знайомий цей стан! Результат: діти обрали самостійно те, що їм до вподоби, а не те, куди їх записували батьки. Катя каже, що запах басейну для неї – це найгірший спогад дитинства.

Тож з найменшою я так вже не роблю: все, що їй потрібно, дається в школі, там є доволі спорту, мистецтва, і додатково я її не завантажую. Тому ввечері і ми, дорослі, спокійні, і діти не виснажені довгими переїздами між заняттями. Вечорами ми отримуємо задоволення від спілкування – це, я вважаю, дуже важливо.

Про дозвілля

Ми читаємо книжки та дивимось мультики французькою, англійською – молодша донька любить історії про принцес. У старшої вже свої уподобання. Завжди здається, що я, як мама, недопрацьовую, все ще в голові сидить такий «жучок». Але я розумію, що не треба гнатися за стереотипами: якщо дитині хочеться грати в ляльки, то нехай, свого часу вона навчиться і читати, і писати. Ми не форсуємо події. Найкраще дозвілля – витинанки, орігамі, м’які іграшки, малювання, ліплення, читання.

Про дітей

Мої діти схожі на мене, в наполегливості так точно. Наприклад, старший син зараз закінчує інститут та працює над запуском лінійки нішевих фермерських продуктів в одному із столичних супермаркетів, мріє очолити цей напрямок. Впевнена, що власний приклад батьків відіграє дуже велику роль. Середня донька бачить, скільки я працюю на фермі, виступаю на різних заходах, організовую їх, веду соціально активне життя. Вона вивчає основи бізнесу і мені робить зауваження, ремарки, що, на її думку, у нас робиться неправильно, де є слабинка. І я дослухаюсь, адже це погляд мого майбутнього споживача. Я – людина вперта, і враховуючи доньчині зауваги, роблю так, як сама вважаю за правильне. Та й поки в нас немає принципових розбіжностей у баченні нашого сімейного бізнесу.

Я до всіх моїх дітей ставлюся однаково – балуємо всіх, у хорошому сенсі цього слова. Ми не відмовляємо дітям у їхніх бажаннях, але обґрунтовуємо причини, чому їм не потрібна, наприклад, ця покупка. І замість порожніх заборон даємо їм нові цінності.

Про цінності, які хочеться дати дітям

Я хочу привити дітям почуття поваги до людей, до їх праці, повагу і любов до себе. Важливо шукати себе серед людей, ідентифікувати себе і вписуватися в суспільство, разом з тим і вирізнятися, роблячи важливі для суспільства речі. Хочу, щоб вони були в міру розумними та в міру безшабашними. Я дозволяю дітям бешкетувати, робити самостійні вчинки – щоб відчути цей кураж, і водночас усвідомити себе у такому вчинку і зрозуміти, що станеться після нього: якщо хороше – ти молодець, якщо погане – ти сам відповідатимеш за наслідки. Я не опікаю дітей, не звертаю їх увагу на кожну сходинку, де вони можуть оступитися, даю повну свободу.

У нас в родині повна демократія – якщо постає якесь питання, що стосується усіх, ми його виносимо на сімейне обговорення. І якщо навіть найменша донька каже «ні» і їй категорично не подобається ця ідея, ми враховуємо її думку. Якщо можливо зробити вибір на користь дитини, я це роблю.

Про виховання

Зараз кажуть, що виховувати дітей не потрібно, треба просто жити для себе. Ти живеш, і діти поряд з тобою, поважай їх особисте життя, навіть у найменшого воно є. Ми просто живемо разом, але кожен має право на своє життя і робить важливі для себе речі. Але сімейні цінності, як-то повага, взаєморозуміння, підтримка, для нас усіх на першому місці. Я б не сказала, що ми їх виховуємо навмисне, в наставницькому сенсі цього слова. Батьки можуть виховувати дитину років, мабуть, до п’яти, а далі вона виховує себе сама, і ти тільки направляєш, надаєш можливості, підлаштовуєшся під спільний ритм. Ми, батьки, – зрілі особистості, живемо в своєму соціальному середовищі, і наш приклад – це найкраще, що ми можемо дати дітям.

Про спадкоємність

Всі мої діти по можливості працюють на фермі або докладають інших зусиль, але в розрізі сімейного бізнесу, це не обговорюється. Вони розуміють, що це необхідно, і на літніх канікулах займаються нашою справою разом із нами. Я б хотіла, щоб вони стали моїми спадкоємцями, хоч вони поки цього ще не розуміють. Я в їх віці теж поняття про таке не мала, хотіла зовсім іншого. Але нині діти вже інші, це не ми в наші 16 років. Я поки не наголошую на своєму бажанні, бо хто знає, як складеться їх життя, і що вони виберуть. Але я направляю дітей – у середньої доньки стоїть вибір, яку спеціалізацію обрати, і я їй підказую напрямки, близькі до нашого бізнесу.

Про те, чого навчили діти

Мої діти дали мені повне, безмірне щастя. Дали мені відчуття повноти життя, задоволення собою, від того, кого я народила та виростила. Діти навчили мене терпінню, компромісу, радіти маленьким сімейним радощам, влаштовувати свята, любити життя та людей. Я дуже хочу, щоб людям навкруг мене хотілося діяти – і це також мені дали діти.

Жінка повинна мати дітей, жіночу реалізацію. Я раніше думала, що в родині вистачить і однієї дитини. Але зараз вважаю, що три-чотири дитини дають повноту життя. Вважаю, що жінці бажано родинне життя суміщати з власною реалізацією, щоб бути не тільки домогосподаркою.

Портрет мами XXI століття

Це молода, але не за віком чи по паспорту, активна, енергійна, стильно вдягнена жінка за кермом авто і з трьома-чотирма дітьми «в багажнику»! І ця жінка робить справу, від якої отримує задоволення.

Записала Галина Ковальчук. Фото: з особистого архіву Тетяни Яблонської

— Читайте также: WoMo-портрет: Ірина Варагаш