Письменник Дорж Бату про нову книжку, Моцарта і про значення музичних вподобань

Письменник Дорж Бату, він же Андрій Васильєв, колись працював ведучим новин і готував репортажі з гарячих точок, тепер же він — оператор корекції траєкторій Центру керування польотами Національного управління з аеронавтики та досліджень космічного простору США. А ще — автор двох надзвичайно дотепних і попуярних книжок про свою колегу Франческу. Наразі у «Видавництві Старого Лева»виходить новий роман автора — «Моцарт 2.0».

У цій книжці переплітаються вигадка й реальні та дуже цікаві факти про життя і творчість Моцарта, детективний сюжет за участі нової подруги композитора офіціантки Стейсі та роздуми про сенс життя. А завдяки дотепним ілюстраціям від Юлії Самелюк і QR-кодам із відеороликами, що розкривають секретики створення книжки, читачі поринуть в особливу атмосферу цієї історії. Ми поцікавились думками Доржа про значення музичного виховання, про музику у його житті та про легендарних музикантів. Відповіді, як завжди, влучні, іронічні і мудрі.

«За кого тащишся?», або Про формування музичного смаку

Коли я був зовсім юним, у моєму рідному місті Улаан-Уде, молодь ділилась на територіяльні організовані угруповання: на дітей інтелігенції — “хунхузи”, “чанкайшисти”, “цінхаї”, і дітей робочих окраїн “чав” і “братків”. Тому першим питанням було не “що ти слухаєш?”, а “за кого тащишся?” (Типу, “з ким ти?”). Тяжке і бентежне було дитинство. На вулиці тоді усі поголівно слухали “Dr.Alban” і “Ace Of Base”. Але не думайте, що тільки оце. Ще одним способом дізнатись про музичні смаки у моєму дитинстві були відповіді на анкети. Я не знаю, хто саме і де їх придумали, але припускаю, що у підвалах КДБ, бо поряд з невинними питаннями типу “який хлопець/дівчина тобі подобається?” Там були питання типу “хто твої батьки і скільки вони заробляють?” І “який код у твого під’їзду?”. Ах, так, я про музику. Так ось, одна моя знайома, на питання “твоя любімая півіца?” Написала “Сафіра Тара”. Софія Михайлівна була б розчулена.

В мене у сім’ї завжди слухали класику (в нас був безвідмовний програвач “Rigonda” і кілька сотень платівок). Моїм улюбленим твором у дитинстві був Концерт для скрипки з оркестром у Мі мінорі op.64 Мендельсона (Violin Concerto in E minor, Op.64). Він складається з трьох частин, і кожна була пов’язана з особливими спогадами. Усі вони різні: перша і друга мінорні — тривожна і лірична і а третя, у Мі мажорі — весела і життєрадісна. Концерт був у виконанні Бостонського симфонічного оркестру, солістом був Яша Хейфец, про якого, завдяки татові, я знав більше, аніж про власну рідню з Кижинги. Коли багато років по тому, вже у Бостоні, я стояв перед будинком Symphony Hall, на Масачусетс Авеню, я згадував цей концерт і не зміг стримати сліз.

Попри класику, я виріс на “бітлах” і “ролінгах”, Creedence і Led Zeppelin, Хендриксі і Джоплін. Мене оминули такі явища як “Ласковий май”, Женя Білоусов і “Кар-Мен”. Але я завжди терпимо ставився до музичних смаків друзів і знайомих. Моя подруга зранку до ночі слухала Таню Буланову, я терпів, але досі не переношу спів крізь зуби.

Музичні смаки, на мій погляд, не завжди відібражають певний типаж, чи накладають відбиток на особистість, бо один мій знайомий, хоча і слухав The Beatles, але був рідкісною скотиною, а дівчина, котра захоплювалась Альоною Апіною якось врятувала мене від скандалу з директором школи.

Про музичний супровід на роботі, вдома і будь-де

Музика і творчість взагалі нероздільні. На роботі в нас є правило — по понеділках і вівторках ми слухаємо те, що слухає Франческа, по середах і четвергах свою музику ставить Трейсі, а п’ятниця віддається на відкуп мені – і тоді я вже відриваюсь по повній. Щоправда, коли я пишу, мені потрібна повна тиша. Я деколи навіть навушники вдягаю, щоб відгородитись від зовнішніх звуків (не люблю беруши). А от моя старша донька може спокійно слухати BabyMetal і робити уроки. Я так не можу. Виключення склав хіба “Моцарт”, бо коли я писав роман, я слухав Моцарта постійно.

У автівці в мене зазвичай грає різна музика — в нас з донькою є традиція — коли я везу її на роботу, вона вмикає свою музику,а коли я везу її з роботи, я ставлю свою — так ми знайомимось зі смаками один одного. Преференції і вподобання з часом змінюються, це нормально. Нещодавно я слухав Kyary Pamyu Pamyu і “Веселі Вуйки”, а тепер The Scottish Fiddle Orchestra.

Під час пробіжки я зазвичай слухаю старий добрий happy hardcore, він добре допомагає тримати темп, а під час прибирання добре заходять ремікси і латина.

Про батьків, дітей та їхні плей-листи

Музичне виховання в мне не було дуже строгим. Тато і мама, звісно, любили класику. Дідусь це окрема тема. Він композитор, один з засновників бурят-монгольської класичної музики. Він знав багато народних мелодій і наспівів, на основі котрих базувалась його творчість. І він перший знайомив мене з бурятськими і монгольськими піснями і мелодіями, вчив, як можна інтрепретувати музику, як можна використовувати народні наспіви.

Наші діти грають на фортепіано. Був момент, коли Софію доводилось заганяти до інструменту, але щойно ми послабили спроби і сказали: “якщо не хочеш цим займатись, ми тебе не будемо примушувати”, як Софія сама стала сідати за фортепіано. Зараз вона грає сама для себе, і, попри свою завантаженість, досить часто.
Христині, як і Моцарту, дуже подобається експерименти. Їй часто нудно грати класичні твори, тому її викладач, Філіп, знайомить її і з класикою поп-музики, і з джазом, і з латиною, і з диджейською апаратурою. “Музика, це наука експериментувати зі звуком” — каже Філіп, і я цілком з ним згідний.

Про Моцарта та інших музичних святих

Найнеочікуванішім відкриттям про Моцарта у процесі роботи над книжкою стало те, що Вольф дуже багато лаявся. Причому дуже майстерно, майже як Франческа. Але головним чином жарти його були усі нижче пояса. Він у листуванні припускався таких ем-ммм… висловів, що я навіть не завжди наважусь їх цитувати. Дослівно його гумор перекласти дуже складно, у його листах багато доволі грубих рим і ономатопоейї, інтерпретацій і прихованих контекстів. Але й того, що сказано прямим текстом, повірте, вам вистачить.

Але навіть попри все це, Вольф дуже часто жартував дуже дотепно, хоча і на перший погляд, грубовато: “Пробачте мене за погане письмо, перо вже як лайно, я ж вже скоро двадцять два роки як сру з одного очка, а воно все новеньке, ніби щойно з гачка! І вже так часто валив, що лайно зубами вхопив!” (Переклад мій).
Сучасним людям цікаво буде прочитати про Моцарта вже тому, що його постать заслуговує, щоб про нього прочитали. Хай мій роман, це усього лише вигадка, припущення, але сподіваюсь, він спонукає читача копнути глибше, і змінити своє враження про Моцарта, як просто про “чувака у перуці”, чи просто веселого придурка (це теж помилкове враження).

Насправді, я недарма, після цілком передбачуваної космічної теми у дилогії про Франческу, написав про Моцарта. Тому що Моцарт, і його музика, і є сам по собі космос.

 

Ціна книжки в передпродажу — 160 грн.

Де придбати: starylev.com.ua

 

• Читайте також: Обновки: ТОП-7 весенних книг