Євгенія Татарова, директорка київського офісу школи підвищення кваліфікації вчителів англійської, на початку війни стала біженкою вдруге. Для того, аби наблизити нашу перемогу, вона провела багатогодинний семінар з викладачками англійської мови, який зібрав $4 000. Зібрані пожертви передала Фонду Сергія Притули для українських військових.
У проєкті «Незламні» Євгенія Татарова розповідає про те, як віднаходити нові сенси під час війни і як англійська мова допомагає армії.
Двічі біженка
Мій син — це уся моя родина в Україні. Так сталося, що у 2014-му році нам довелося залишити свій дім на Сході України. Сину тоді було майже 7 років, він поклав свою руку в мою, і ми з маленькою валізою поїхали з дому від війни. Як виявилося, назавжди. Він дивився на мене своїми оченятами і не давав зупинитися. Коли я плакала по ночах, прокидався і питав: “В тебе щось болить?”. А я ще не могла відповісти, що душа теж може боліти.
Нам довелося ще переїжджати, я наполегливо працювала над своїм професійним зростанням як викладачка, експертка, я рахувала хвилинки, що можу провести в горизонтальному стані. На одній з конференцій у Баку мені запропонували стати керівником київського осередку школи, яка є сертифікованим підготовчим центром Кембрідж та школою підвищення викладацької майстерності для тих, хто викладає англійську. Я була постійно в русі, працювала у різних містах. Син часто супроводжував мене, був тренувальним студентом для викладачів з 15-ти країн.
Останні новини
- «Дивимося кіно з любов’ю». У Києві відбудеться перший феміністичний кінофестиваль «Гаккебуш»
- MoreOne випустив нову колекцію Nina на честь бабусі засновниці бренда
- Як планувати в умовах невизначеності? Поради від психологині
- «Театр Ветеранів». Учасників і учасниць бойових хочуть залучити до театральної діяльності
- Кинути все і почати спочатку: Ольга Островерх про фламенко Новости на главной
25-го лютого ми все ще проводили онлайн-воркшоп, запланований раніше. Після цього три дні ми з сином провели у ванній кімнаті через постійні сирени. Коли повідомили, що закривається Червона гілка київського метро, я зрозуміла, що це наш останній шанс вибратись, адже власного авто у мене немає. Ми дісталися залізничного вокзалу, сіли на перший же потяг до Львова. Оскільки у нас велика спільнота викладачів, то одна з них, запропонувала допомогу. У Львові ми провели три дні. Звісно, було не до бізнесу: я плела маскувальні сітки разом з львів`янами. Це був спосіб бути корисною та хоч якось віддячити Львову за гостинність. Потім ми переїхали до Мукачева, знову до колеги. На жаль, немає в мене в Україні жодного родича, який би дав нам прихисток. Через інших колег я дізналася про можливість прихистку у Швеції. Так я опинилася у безпеці: абсолютно незнайома мені людина дала не тільки дім, а й безумовну підтримку. Нарешті я змогла зібратися з думками про те, що я можу зробити корисного для нашої перемоги.
Читайте також: «Я їх всіх люблю, вони як рідні»: співзасновниця «Землячки. Український фронт» про допомогу військовослужбовицям
Допомога для України
Спочатку я працювала логістиком для волонтерів, що вивозили людей з Бучі: дистанційно заповнювала необхідні документи, формувала списки. Син дивився новини про Бучу, Ірпінь, Гостомель, Маріуполь. І повторював: “Мам, нам пощастило…” Моє серце крається від того, що “пощастило” для наших дітей — це пощастило бути живими.
Цієї волонтерської діяльності було замало. Оскільки робота нашої київської школи викладачів стала на “стоп”, я подумала, що варто було б використати досвід проведення великих онлайн-подій для збору коштів на потреби ЗСУ. Так народилася ідея дев’ятигодинного марафону, учасниками якого були викладачі більше ніж 20 країн світу. Вони мали можливість проводити короткі майстер-класи, виступати у якості спікерів у прямому ефірі та у передзапису. Наш марафон був повністю безкоштовним, проте ми просили учасників зробити благодійні внески на будь-яку суму.
9 годин поспіль у прямому етері українські викладачі ділилися досвідом, вміннями та знаннями із колегами з усіх куточків світу. Ось ці країни зробили внески на рівні освітніх установ — України, Словенії, Грузії, Бразилії, Польщі. Я наголошувала на тому, що кількість донатів та величина сум залежатимуть від того, наскільки кожному спікеру вдасться передати vibe. А він з’являється лише тоді, коли ти говориш про те, що любиш і знаєш. Результат говорить сам за себе. Ми зібрали 125 тисяч гривень — це було більше, ніж ми сподівалися отримати. Всього ми нарахували понад 800 учасників. Збір тривав ще два дні після завершення марафону.
Перефразовуючи Президента: “Ніколи більше не кажіть, що українські вчителі не дотягують до міжнародних стандартів викладання”.
Анонсуючи захід, запланований на 27 березня, моїм колегам, я написала: “Разом ми зможемо більше ніж поки що уявляємо. Я впевнена, що ми всі однодумці і розуміємо, що зараз кожний виступ – це не окремий виступ. Зараз ми не сам за себе. Зараз ми – команда, де відповідальність за загальний результат лежить на кожному з нас”.
Спочатку ми хотіли передати гроші на рахунки Міноборони, але потім обрали фонд Сергія Притули, який не тільки допомагає адресно, а й звітує.
Про теперішнє та майбутнє
Такі марафони даються дуже важко, особливо, коли їх готуєш в умовах форс-мажору, але запит на подібні заходи є і ми будемо намагатися йти далі у цьому напрямку.
Зараз мій бізнес, київська школа — на паузі. Зрозуміло, що ми не можемо працювати безкоштовно увесь час, але наразі і брати довоєнні гроші з наших людей, що потерпають від війни — теж незручно. Тому задля того, аби діяльність нашої школи не припинялась, я планую зосередитись на допомозі в отриманні міжнародних сертифікатів для вчителів англійської мови тим з наших колег, які опинилися за кордоном і які бажають там працювати. Міжнародні сертифікати визнаються у всьому світі. Отримавши один з них, ви легко знайдете роботу де б ви не були. Зараз я веду підготовчу роботу для того, аби налагодити усі процеси.
Ми з нашою українською комьюніті також побачили, що наші колеги та учні з інших країн цікавляться тією інформацією про події в Україні, яку ми поширюємо на наших сторінках. Є запит на об’єктивну інформацію, адже російська пропаганда залишає у думаючих людей багато запитань. Відтак, ми плануємо своєрідну просвітницьку діяльність: готуємо тематичні уроки про Україну, які могли б використовувати вчителі англійської всього світу. Перший такий пробний урок розробила колега Євгенія Костенко і він мав шалений успіх, то ж маємо продовжити цю роботу всі разом.
Коло однодумців — справжній порятунок у надзвичайних ситуаціях, коли стрес зашкалює. Нехай це буде навіть дуже невелике коло, але це будуть люди, які приймають та підтримують тебе. Токсичних людей треба уникати і навіть відрізати, тому що зараз питання стоїть про виживання, в тому числі про збереження своїх психологічних ресурсів, які знадобляться вже скоро, після нашої перемоги!
Публікацію підготувала команда WoMo.ua за підтримки Представництва «Фонду Фрідріха Науманна за Свободу» в Україні. У публікації висловлено виключно погляди авторів, вони не обов’язково відображають позицію Фонду Фрідріха Науманна за Свободу
