WoMo-книга: «Мить піднесення» Мелінди Ґейтс

Ми повинні припинити принижувати жінок

12.07.2019

«Мить піднесення» — це терміновий заклик до сміливих і рішучих дій. Дебют Мелінди Ґейтс — вчасний і необхідний заклик до розширення прав і можливостей жінок. Упродовж останніх двадцяти років Мелінда Ґейтс виконувала важливу місію — скрізь відшукувала людей із невідкладними потребами. На цьому шляху для неї стало очевидним одне: якщо хочеш піднесення світового суспільства, потрібно припинити принижувати жінок. Книга має вийти українською наприкінці липня у видавництві Book Chef. Ексклюзивно для читачів WoMo видавництво надало можливість ознайомитись з уривком з книги.

Дискримінація жінок на законодавчому рівні

У останніх звітах Світового банку зазначено, що ґендерна дискримінація закодована в законодавстві практично всіх країн світу.

У Росії жінок не допускають до виконання 456 видів робіт, які вважаються надміру складними й небезпечними. Жінки не можуть стати столярами, водіями чи капітанами кораблів, і це лише початок переліку. У 104 країнах світу жінкам на законодавчому рівні заборонено виконувати певні види робіт.

У Ємені жінка не може виходити з дому без дозволу чоловіка. У 17 країнах законодавство встановлює для жінок обмеження в часі й тривалості перебування за межами дому.

На Шрі-Ланці жінки, які працюють продавчинями в крамницях, мають «згорнутися» до 10-ї вечора. У 29 країнах світу в законі чітко прописані обмеження щодо кількості годин на добу, впродовж яких жінці дозволено працювати.

В Екваторіальній Гвінеї жінці потрібен дозвіл чоловіка, щоб укласти угоду. У Чаді, Нігері та Гвінеї-Бісау жінка має також дістати від чоловіка дозвіл, щоб відкрити банківський рахунок.

У Ліберії вдова не має права спадщини на родинну власність. Сама жінка теж вважається частиною сімейної власності, тому, як пояснюють деякі місцеві селяни, «власність не може володіти власністю». У 66 країнах світу встановлено правила, що обмежують право спадщини для жінки після смерті чоловіка.

У Тунісі син успадковує вдвічі більше власності, аніж донька. У 39 країнах світу є закони, відповідно до яких сини завжди отримують у спадщину в рази більше за доньок.

В Угорщині чоловіки на керівних посадах отримують у середньому втричі більшу зарплатню, аніж жінки на таких самих посадах, і це не вважається порушенням закону. У 113 країнах нема законів, які забезпечували б рівну зарплатню за рівноцінну працю чоловіків та жінок.

У Камеруні жінка, яка бажає заробляти більше, має дістати дозвіл чоловіка. Якщо він цього дозволу не дає, жінка не має законного права працювати за межами дому. У 18 країнах чоловіки можуть на законних підставах заборонити дружинам працювати.

Дискримінація жінок виявляється не лише в законах, що обмежують їхні права, а й у тому, що нема законодавчих норм, які підтримували б жінок. У Сполучених Штатах нема закону, який гарантував би молодим матерям оплачувану декретну відпустку. Те саме спостерігається ще в семи країнах світу. Звісно, в ідеалі оплачуваною має бути будь-яка відпустка за медичними показаннями, вкупі з декретною відпусткою для новоспечених татусів. Одначе, якщо нема оплачуваної декретної відпустки для матерів (як і для татусів), — це чітка ознака суспільства, позбавленого сімейних цінностей і поваги до жінок, за яку членам такого суспільства має бути соромно.

Ґендерна дискримінація завдає непоправної шкоди людству на глобальному рівні. Це причина низької врожайності в сільському господарстві. Це джерело бідності й хвороб. Це центральна проблема соціуму, в якому жінка зазнає всебічних утисків. Нам чудово відомо, якої шкоди це завдає суспільству — як чудово відомо й те, яку користь принесе ґендерна рівність. То як же позбутися цієї напасті?

Як із цим боротися — встановлювати закони, працювати з окремими групами чи загалом розв’язувати цю проблему на індивідуальному рівні? Мені здається, що треба залучити всі можливі ресурси. Ми маємо не боротися з неповагою, а шукати її джерела, щоб назавжди з нею покінчити.

Пошук джерела дискримінації

Новонароджений хлопчик, притиснутий до грудей матері, не виявляє неповаги до жінок. Як же з’являється в нього це відчуття?

Неповага до жінок виникає там, де релігія диктує домінування чоловіків.

Насправді деякі закони, про які я згадала вище, засновані безпосередньо на біблійних текстах, і саме тому такі переконання так важко змінити.

Одну з найпотужніших заяв про небезпеку чоловічого домінування я почула від людини, яка безпосередньо занурилася в релігію. У своїй книжці «Заклик до дії: жінки, релігія та жорстокість» Джиммі Картер зазначає, що дискримінація та утиск жінок і дівчат — це «найсерйозніша й найбільш недооцінена проблема людства», і основну провину Джиммі покладає на неправильне трактування біблійних текстів чоловіками.

Аналізуючи слова Картера, не слід забувати, що колишній президент — затятий і відданий баптист, який з 1981 року викладав у недільній школі баптистської церкви «Маранафа» в рідному місті Плейнс, що в штаті Джорджія. Його епохальна праця з порятунку людських життів, що тривала впродовж чотирьох десятків років у Центрі Джиммі Картера, є доказом того, які сильні й неосяжні його віра й любов. Особливо це помітно в таких рядках Картера:

Ця система [дискримінації] заснована на переконанні, що чоловіки та юнаки кращі за жінок та дівчат, і такі переконання підтримують і деякі релігійні очільники, які перекручують слова Біблії, Корану та інших священних текстів, аби ще раз довести світові, що жінки нижчі за чоловіків та не можуть служити Богові на рівних умовах. Багато чоловіків із цим не погоджується, але мовчать, аби не втратити привілеї свого домінантного становища. Такі хибні переконання виправдовують статеву дискримінацію практично в кожному аспекті світського та релігійного життя.

Важко оцінити, якої шкоди завдано образу жінки в свідомості вірних, яким упродовж століть вкладали в свідомість, що жінки «не можуть служити Богові на рівних умовах».

Безсумнівно, саме неповага до жінок, продиктована релігійними переконаннями чоловіків, які домінують, і є чинником, який пригнічує жінок на законодавчому й культурному рівні. У цьому нема нічого дивного, бо, по-перше, дискримінація жінок — це, напевне, найдавніший стереотип, а релігія — це не лише найперша соціальна інституція, а й сфера, що найповільніше й найменш охоче змінюється, а це означає, що стереотипи та упередження зберігаються в ній набагато довше.

Заборона на використання сучасних контрацептивів церквою, до якої я належу, — то лише один з виявів глобальнішої проблеми, а саме, заборони жінкам ставати священниками. Навряд чи церква, у якій священниками — або єпископами чи кардиналами — були б жінки, заборонила використання контрацептивів. Вони ніколи не зробили б цього через те, що мають співчуття.

Неодружені представники духовенства не мають відчувати співчуття до жінок навіть тоді, якби були одружені. У результаті чоловіки встановлюють правила, які завдають жінкам страждань. Коли людина дістає повноваження встановлювати правила, перекласти найважчий тягар на «інших» завжди дуже спокусливо, і саме тому в суспільстві з більшою ймовірністю підтримають рівноправ’я, якщо ті «інші» не просто сидять поруч за столом, коли ви пишете ці правила, а й беруть безпосередню участь у процесі написання.

Католицька церква не бажає обговорювати питання появи серед священників жінок, обґрунтовуючи своє небажання тим, що Ісус під час Таємної вечері обрав своїми апостолами саме чоловіків, тому священниками можуть бути лише чоловіки. Проте ми з тим самим успіхом можемо сказати, що коли Христос воскрес, то першим явився жінці, якій доручив розповісти все чоловікам, тому лише жінки мають право нести людям Благовіщення.

Існує багато можливих трактувань, але церква забороняє жінкам ставати священниками, і це «не обговорюється». Жінок позбавляють права керувати організацією, основна місія якої — любов, і це направду деморалізує один з найважливіших соціальних інститутів. Проте найгіркіша іронія полягає в тому, що, запроваджуючи правила, якими чоловіки наділяють владою лише чоловіків, вони навряд чи не підозрюють, які мотиви лежать у основі їхніх дій.

Можливо, кілька століть тому їхні аргументи звучали переконливіше, але сьогодні домінування чоловіків не має жодного виправдання. Воно очевидне й беззаперечне. Та перед релігійними системами, в яких домінують чоловіки, наразі стоїть досить складне питання моралі: як довго ще чоловіки, які прагнуть домінувати, прикриватимуться тим, що на це воля Божа?

Боротьба за права жінок у релігії не є окремим напрямом моєї благодійної діяльності. Проте домінування чоловіків у цій сфері — джерело такої помітної шкоди (а зусилля прогресивних релігійних очільників приносить стільки добра), що я не можу не висловити слова пошани жінкам, які наважуються виступити проти чоловічої монополії й дати право голосу жінкам заради віри й любові.

Одначе жінкам не впоратися самотужки. Для того щоб успішно повернути до суспільства вигнанців, потрібна допомога членів цього суспільства, які намагалися б змінити його зсередини. Жінкам конечна допомога чоловіків-однодумців. Їм це відомо, тому в кожній релігійній системі, де домінують чоловіки, жінки порушують питання, які ставлять чоловіків у незручне становище. Ким є чоловіки, які пристануть на бік жінок? А ким є ті, хто покірно мовчатиме, навіть знаючи, що правила неправильні?

Багато католицьких священників справді підтримує посвячення в сани жінок, але це ніяк не узгоджується з повною забороною цього інститутом церкви. Це ще раз переконує мене в тому, що з морального погляду релігійним системам бракує деяких найважливіших елементів для того, щоб називатися цілісними.

Вам може здатися трохи дивним, що розділ про права жінок у сільському господарстві завершується обговоренням релігії, але для того, щоб подолати нерівність, ми маємо спершу дістатися його джерела. Жінки в усьому світі, які намагаються змінити принципи віри, які прагнуть більше не допустити монополістичного тлумачення Святого Письма чоловіками, докладають просто героїчних зусиль заради досягнення соціальної справедливості й економічного зростання. Вони стоять на порозі нової епохи. Заручившись підтримкою чоловіків — особливо тих, які намагаються реформувати застарілі інституції зсередини, — ці жінки заслуговують нашої найглибшої поваги й удячності.

  • Ціна книги: 170 грн
  • Де придбати: book24.ua
— Читайте також: WoMo-книга: Як бажає жінка

Новини партнерів