Як фізична активність впливає на психіку дітей: Марія Павлічук про онлайн-уроки фізкультури

Марія Павлічук — співзасновниця ГО «Рух Олександра Педана «Джуніор». Під час повномасштабної війни вона із командою організувала онлайн-уроки фізичної активності, які дали можливість українським дітям на тимчасово окупованих територіях, закордоном і просто вдома займатися спортом задля покращення психологічного і фізіологічного здоров’я, а не втикати в гаджети. 

У проєкті «Незламні» Марія розповіла, як під час такого важкого періоду для країни команда «Джуніор» не розпалася, як активність допомагає подолати стрес у дітей та як їм вдалося втримати неприбутковий бізнес. 

«Ми готувалися до вторгнення»: перші місяці війни 

Ми готувалися до можливого вторгнення, тому у лютому за 5 днів до початку повномасштабної війни створили 25 відокремлених підрозділів джуніор, в які увійшли майже 1 500 вчителів фізкультури. При цьому найбільша кількість вчителів були з Донецької та Луганської областей. Як тільки почалася війна ми скооперувалися Центром спільних дій і зробили все можливе, аби якомога швидше евакуювати дітей та родини з-під обстрілів. Підрозділи на Західній Україні інформували, де створюються прихистки та скільки там місць — цю інформацію ми передавали в Центр спільних дій. У цей же час східні області ми інформували про те, де ці прихистки є, які треба заповнити анкети та як найшвидше виїхати з епіцентру бойових дій. 

За три тижні ми зрозуміли, що Центр спільних дій сам налагодив всю комунікацію і перейшли до нашої безпосередньої діяльності. Ми шукали, чим може допомогти наша організація під час війни і наша основна ціль була — зменшити тривожність у дітей, вивести їх зі стану ступору. ВООЗ має рекомендації з фізичної активності — організація закумулювала всі дослідження, які проходили. У цих рекомендаціях йдеться, що дитині на день потрібно 40 хвилин рухової активності. Ми розуміли, що у той момент всі заклякли, бо сидимо у бомбосховищах, прихистках і майже неможливо забезпечити таку активність. Усі сили ми кинули на створення онлайн-уроків, зарядок, які можна дивитися та долучатися у прихистках, розмовляти з вчителями та іншими дітьми, тобто адаптовуватися до нових умов та знижувати свою тривожність. Адже коли ми починаємо рухатися, то у нашій крові зникають гормони стресу — кортизолу. Вони розчиняються під час хімічної реакції, водночас завдяки цій реакції в організмі виробляється дофамін та ендорфін. Дві хвилини руханки і у дітей вже посмішка на губах, тому дуже раджу практикувати. 

Читайте також: «Я їх всіх люблю, вони як рідні»: співзасновниця «Землячки. Український фронт» про допомогу військовослужбовицям

Наприкінці березня ви включилися у великий проєкт з міжнародним фондом ЮНІСЕФ і з Міністерством освіти, аби збільшити рухову активність у дітей. Вже влітку отримали рекорд у Національному реєстрі рекордів України за найбільшою кількістю залучених вчителів у найбільшій кількості онлайн-уроків фізкультури. З нами було 125 вчителів, які під обстрілами з укриттів та прихистків включалися в процес та виконували свою місію — утримували освітній фронт. 

Дітям подобається рухатися і бігати, тому наша рухова активність націлена саме на такий формат. Дорослі часто плутають слова «спорт» і «активність». Ми сказали, що уроки проводитимуться спільно, тобто до викладання уроку доєднувалися кілька вчителів з різних регіонів — це унеможливлювало ситуацію, коли через обстріли урок перерветься чи не відбудеться. У разі, якщо вчителю потрібно в укриття, то урок продовжує вчитель з іншого регіону. Ми використовували замість спортивного інвентарю, якого звичайно не було у дітей, коли вони тікали зі своїх домівок, пластикові стаканчики, подушки, носки тощо. Це був ігровий момент, коли діти рухалися. З кожним уроком кількість увімкнених камер збільшувалася, бо на початку діти були зажаті, у стресі, але потім, коли вони зрозуміли, що їм потрібна спільнота, то вони виходили на цю форму єдності всієї країни. Тоді, як і зараз, дуже відчувається бажання спорідненості країни, бажання бути разом в індивідуальному просторі. 

Відео на YouTube поділені на три категорії: для початкової, середньої та старшої школи. Усі матеріали доступні, ми не заробляємо на цьому коштів. Сама рухова активність, яку викладають вчителі, цікава саме дітям цього віку. Так само серед відео є уроки з лідерами думок — Лілею Ребрик, Женею Котом. До речі, під час ефіру з Ребрик до нас приєднувалися діти з Криму та Донеччини, які писали нам в чаті. Я дуже раділа, що діти, які перебувають в окупації, все одно можуть до нас долучитися. 

Марія Павлічук

Паралельно для батьків проводили освітню програму, до якої ми долучили багато науковців, психологів. Говорили про вигоряння, мотивацію, як зробити звичку корисною тощо. Також ми окремо долучали психологів та методистів для нетворкінгів з вчителями фізкультури, щоб вони розповідали, як працювати із дітьми, зі своєю тривожністю, щоб повернути себе у момент «тут і зараз». Найшвидший спосіб повернути собі контроль над думками — почати рухатися та відчути м’язи, своє тіло, після чого рівень тривожності почне зменшуватися. 

Читайте також: «Заявки на гранти писали у «Burger King»: як дві харків’янки відкрили школу для українських дітей у Варшаві

У дорослих часто слова «вихованість» та «чемність» пов’язані із тим, щоб дитина спокійно сиділа та не гралася. Тобто якщо дитина тихо сидить та нікого не зачіпає, тоді вона вихована, а як тільки вона починає бігати — відразу стає невихованою. Я постійно борюся з іншими мамами, щоб вони давали дитині бігати та рухатися. Насправді діти таким чином підсвідомо роблять все те, що їм треба робити за віком. Мої діти долучалися і до онлайн-уроків, і до занять на майданчиках у Тернополі, куди ми виїхали. Тож я була спокійна, що мої діти усі рухові норми виконують. Пропоную запровадити нове тлумачення ярлика «хороша мама», який присуджуватиметься за найбільшу кількість вибіганих хвилин дитиною, а не часу, просидженого за гаджетами. 

Як мотивувати дитину займатися спортом

Батькам потрібно прислухатися до дитини — який вид спорту їй подобається, яка рухова активність тощо. У дорослих є шаблон, що дитина нібито має займатися одним видом спорту і не змінювати його, бо це свідчитиме про її цілеспрямованість. Це радянська нав’язана класика, бо у той час потрібно було виставляти когось на Олімпійські ігри, тому тоді змалечку відправляли на один вид спорту та весь механізм пропаганди працював на те, щоб ти не міг змінити спорт.

Читайте також: «Ми допомагаємо дітям у важкому психо-емоційному стані»: Оксана Лебедєва про допомогу постраждалим дітям та проєкт Gen.Ukrainian

Насправді дитина повинна змінювати види спорту, аби дізнатися, який вид їй підійде і сподобається більше. Шведські дослідження показали, що діти, які протягом дитинства та підліткового віку змінюють види спорту, а наприкінці школи обирають собі якийсь професійний шлях, якщо вирішують стати спортсменами, то ці люди досягають ліпших результатів, ніж ті діти, які з трьох років, наприклад, займалися лише гімнастикою. Під час займання різними видами спорту, різних активностей, розвиваються різні м’язи. Під час занять гімнастики відчуваєш як м’язи розтягуються, під час занять баскетболом розумієш як працювати у команді тощо. 

Чим більша дитина видів спорту змінюватиме, тим краще, тим паче, що дитинство створене для того, аби щось досліджувати. Дослідження свого тіла та м’язів через види спорту це теж розвиток. Чому у нас так мало людей займаються спортом у дорослому житті? Бо у дитинстві вони не змогли обрати той вид активності, який їм подобається. У той самій Швеції люди поділені за дружніми компаніями, які постійно приходять грати в якийсь вид спорту. Чим більше ми пробуємо видів спорту, тим більша вірогідність знайти свій, а у дитинстві це зробити ще легше, але у дорослому житті це також можливо. 

Найпростіше, що можна зробити, якщо ви можете виходити з укриття — згадати своє дитинство. Досить багато активних ігор забуті дорослими, бо з’явилися гаджети, бо вихованість дорівнює тиші. Пригадуєте дитячі ігри, наприклад, хованки. У нашому дитинстві у хованках був момент, коли тебе знайшли, але ти все одно можеш перемогти, якщо першим добіжиш до місця, де людина рахувала. Будьте дітьми і вам буде простіше зацікавити дитину. 

У нас є телеграм-канал, в якому ми публікуємо зарядки від українських зірок, які можна завантажити та позайматися на маленькій території разом з Анатолієм Анатолічем чи Ольгою Цибульською тощо. Ми створили канал під час березня, бо ми розуміли, що досить багато людей досі сидять в укриттях, де часто немає інтернету. Тож ми намагалися зрозуміти, що ми можемо дати таким дітям та батькам, бо я уявляю, як це сидіти у закритому приміщенні із купою дітей та тільки казати їм: «Тихо, заспокойтеся, нічого не робіть!». Тож ми залучали протягом весни лідерів думок та записували руханки. Це і зараз може стати в пригоді тим, хто перебуває в укриттях. 

Про підтримку донорів та відновлення ресурсів

Ми цей проєкт робили із міжнародним фондом ЮНІСЕФ — чотири місяці ми були як одне ціле. Також збирали кошти, щоб відправити постраждалих дітей з Харківської області у Болгарію, аби відпочити у табір «Без сирен». До цієї долучилися як багато простих людей, так і відомі люди. Наприклад, 10-річний київський чемпіон з шашок Андрій, який грав з людьми, аби пожертвувати нашій ініціативі 20 тисяч гривень. Також до пожертв долучився боксер Сергій Дерев’янченко, який оплатив відпочинок 14-річному Григорію. Останній теж займався боксом, але у Харкові розбомбили будівлю, де він займався спортом. Сергій сказав, що хоче, аби Григорій продовжував відчувати себе дитиною. Харківська ІТ-компанія також пожертвувала частину грошей на цей проєкт. Тому зараз дуже багато людей, які опікуються українськими дітьми, які постраждали унаслідок війни, і я дуже вдячна цим благодійникам. 

Із початком війни у більшості українців з’явилося бажання допомагати країні та армії, тому велика кількість людей відгукнулися на наші запити. Коли я щось роблю у своєму житті, то я маю розуміти, що це приносить комусь користь — це так само працює і у наших вчителів. 

Марія Павлічук

Думаю, що досить недооцінений освітній фронт під час війни, бо я постійно думаю, що зробити. Наші діти мають зростати незламними, патріотичними, задоволеними життям. Ми всі об’єднані, щоб забезпечити та зберегти це дитинство. Ігри дають можливість їм відчути дитинство, посміхатися, дружити, знаходити нові контакти та навіть ставати зірками в Інстаграм під час наших флешмобів. Ця ціль та місія мене дуже мотивують і дають сили. Кожен під час війни знаходив себе — хтось з наших вчителів пішов у ЗСУ, хтось — волонтерити, а якась частина продовжує тримати освітній фронт, аби діти могли радіти. Зараз мої діти у садочку та школі, і я безмежно вдячна вчителям, які попри війну продовжують викладати, залишаються в Україні. 

Читайте також: «Робочий бізнес зобов’язаний допомагати армії»: Альона Шевцова про роботу та волонтерство під час війни

Під час війни я для себе відкрила купу YouTube-тренувань — обираю заняття залежно від своїх бажань та натхнення. Наприклад, якщо я дуже втомлена, то обираю йогу, якщо хочу драйву — танці, а якщо дуже стресую, то виснажливі тренування, де мої м’язи працюють більше, ніж мозок. Також, коли є можливість, то я залюбки бігаю, але зараз наш тато і ЗСУ, тому я не можу надовго залишити вдома дітей наодинці. 

Сил мене надає думка, що у мене є можливість зробити щось корисне. У нас у всіх є суперсила і нам треба нею просто скористатися. Під час війни я зрозуміла, що не треба скакати з задачі на задачу, намагаючись зробити все. Краще зосередитися на чомусь одному, робити те, що ти вмієш найкраще і розвивати країну через свою суперсилу. У нас є суперсила у «Джуніор» — велика кількість вчителів по всій країні, які живуть тим, що роблять. Наприклад, після закінчення денних таборів, де ми пробили спортивну лігу, діти ридали, бо не хотіли, щоб табір зачинявся. Ми робимо все це заради посмішок дітей. Навіть тренерів я називаю «смайл-мейкерами», бо вони дійсно можуть у будь-якій ситуації зробити так, щоб діти відчули себе щасливими дітьми навіть під час війни. 

Створення спортивно-психологічних хабів при школах та шкільні ліги

Наразі наша основна задача — створити якомога більше спортивно-психологічних хабів при школах, бо дуже багато вчителів зараз готові включатися у роботу. У багатьох дітей та батьків зараз немає коштів відправити дитину у секцію чи оплатити психолога, і немає часу займатися дітьми, тому ми намагаємося знайти окремих донорів для кожного хабу у регіоні. Такі хаби допоможуть дітям познайомитися та подружитися, бо зараз є багато сімей, які вимушено переселилися на інші території, і зараз діти не можуть знайти собі друзів. Хаби дадуть можливість знайти друзів, бо через спорт це простіше робити — тебе поставили у команду, де ти нікого не знаєш, тобі страшно, але ти вимушений контактувати, грати. Діти проживають разом якісь емоції під час спільної гри і можуть налагоджувати вже контакт. 

Наші вчителі фізкультури протягом усіх цих місяців проходили досить багато психологічних тренінгів на теми: як допомогти дитині влитися у колектив, як зменшити рівень стресу у дитини, як допомогти подолати паніку тощо. І в принципі наша нинішня місія це покращити психологічний та фізичний стан маленьких українців та українок через фізичну активність. Поки в Україні не дуже відчувають наскільки фізичний та психологічний стан пов’язані та залежні, ці складові треба розвивати одночасно. 

Також з минулого року затвердили програму для 5-6 класів, коли кожна дитина має вибір з 3-4 видів спорту на кожному уроці. Тож з цього року у нас додаються ще шкільні ліги. Кожна дитина, яка займається певним видом спорту, вона, як в американських серіалах, тепер може вступити у певну команду. Вчитель фізкультури створює у рамках уроку змагання з різних видів спорту, щоб дітям було цікаво. Адже ще один аспект, чому дітям не дуже подобається займатися спортом, бо у них немає конкретної мети. Мета — «бути здоровим» — дуже широка, абстрактна. Ця мета не дуже реалістична, бо ти, наприклад, позаймався спортом, але з’їв поганий сир і тобі погано, ти не відчуваєш себе здоровим. А якщо додати змагання, то це додає мотивації, адже ти знаєш, навіщо тренуєшся. У нашій ідеології ми ділимо усі шкільні команди, які беруть участь у змаганнях, на підгрупи так, щоб у кожній підгрупі було не більше 3 учасників, і щоб кожна з груп вигравала призові три місця. Звичайно, якщо дитина прийде на змагання та займе 20-те місце, то вона не захоче більше брати участь. А так дитина має мотивацію займатися спортом та займати кращі місця, це сильно заохочує. 

Публікацію підготувала команда WoMo.ua за підтримки Представництва «Фонду Фрідріха Науманна за Свободу» в Україні. У публікації висловлено виключно погляди авторів, вони не обов’язково відображають позицію Фонду Фрідріха Науманна за Свободу.